В с. Мартинівка, Рівненської області 26-річний мешканець прибрав ліс від склотари і назбирав тонни пляшок. Вчинок 26-ти річного мешканця села Мартинівка, вартий поваги та наслідування, інформують на Блозі "Знай більше", пише Дзеркало медіа. Тарас Стець – інвалід з дитинства, але всупереч недугам він кілька років поспіль ходив до лісу і прибирав його від склотари, яку роками викидали в лісі невідомі. За два-три роки назбиралось декілька тон пляшок з під пива, горілки та інших спиртних напоїв. Детальніше про Тараса і його вчинок читачам розповідає його сестра Ірина Клімова.  - У брата вроджена розщілина твердого і м’якого піднебіння, синдром Робена та відставання в психомовному розвитку. До п’ятирічного віку він взагалі не ходив і лікарі не давали гарантії, що Тарас виживе після операції на піднебінні.  Коли минуло 20-ть років, то піднебіння в Тараса трішки зрослося. Зараз він ледве чує на ліве вухо, але не говорить. З рідними спілкується жестами, які самі з часом придумали. Дуже любить чистоту й порядок, а також - прогулянки лісом, з яких і почалось прибирання лісосмуг від склотари, яку приновив в одне місце – неподалік від дому, - розповідає Ірина.  - За минулі дні чимало людей дізналося про вчинок Тараса. Чи радий він, що його підтримали небайдужі мешканці громади й вирішили вивезти з лісу тони зібраних ним пляшок? - Ви знаєте, Тарас дуже задоволений, що люди підтримали його. Я цими днями возила Тараса скутером до лісу, аби все показати, щоб для нього не було шоку, де вони поділися. Коли побачив, що все акуратно посортоване у мішки, то зрадів, але трохи злякався. Адже, бачив, що там було багато людей і думав, що будуть сварити. Зараз ми Тарасу наказуємо, що більше туди носити не треба, адже в лісника цієї ділянки будуть проблеми з екологічною комісією, штраф. - Цікаво, що спонукало Тараса до такого вчинку? Чи допомагав хтось збирати йому ці пляшки ще з самого початку? - Почав носити це скло років 3 тому, а може й 4. Ніхто не допомагав. Це була його власна ініціатива, до якої він нікого не запрошував. Взагалі, він сам собі придумав такий розпорядок дня: коли мій чоловік вдома, то Тарас теж вдома і лише дивиться телевізор... А коли чоловік на роботі, то брат теж іде на свою "роботу-прогулянку". Любить ходити за 1 км в сусіднє село до нашої бабусі й по дорозі завжди позбирає все сміття, яке трапляється (пакети різні) і відразу бабі в плиту. Що стосується місця, яке обрав Тарас для збору тари, то напевно вибрав його тому, що там вже хтось викинув щось зі скла і це місце не далеко від дому. - Великий молодець! Аж не віриться, що самотужки він зумів так багато зібрати склотари протягом останніх років. Та ще й прибирав за тими, хто б сам міг за собою прибрати, а не смітити у лісі. - Дійсно, пляшок було кілька тон. Переважно це були пляшки з-під пива, горілки та інших спиртних напоїв. Тарас все зносив у свою «схованку» і все акуратно складав, сортовав за кольорами. Й коли вже в лісі виросли гори з пляшок, то ми почали думати, куди та як їх вивезти. І громада пішла нам на зустріч. Й минулих вихідних зібрались люди, які допомогли все зібрати у мішки та трохи досортувати пляшки, котрі почали вивозити з лісу.  Користуючись нагодою, я б хотіла дуже подякувати голові Молодіжної ради Смизької ОТГ- Романові Шуршило, адже він перший попри власні затрати, взявся допомогти! А також дякуємо ліснику - Бондарчуку Віталію зі Смиги- він з колегами власноруч сортував це скло, підійшов з розумінням до цього питання. Не хочу бути песимісткою, але мені, чомусь, здається, що якби це був хтось інший, то сказав би "Я даю вам 24 години і щоб цього скла тут не було" . А він допоміг нам, хоча знаю, що добряче " отримав на горіхи" від керівництва. Також вдячна й Вікторії Костюк, яка описала у «пості» про нашу історію і на сьогодні ми маємо понад 400 грн від благодійників з різних куточків України. Ці кошти ми потратимо на паливо - мастильні матеріали, щоб вивезти решту скла,бо за раз все не вивезти. Там мішків з пляшками ще на 2 рази точно. А от місцева бюджетна комісія, на скільки мені відомо, відмовила Молодіжній раді у будь - якій допомозі. І трішки прикро, але нічого. Головне, що Тарас своїм прикладом показав громаді та країні загалом, що потрібно любити природу і кожен в змозі прибирати в лісі, а краще – не смітити… Повірте, я і уся наша сім'я, дуже вдячна усім людям, які долучилися до цієї хорошої справи ( та й усе село- точно!). Приємно, що Тараса "почули". Хоча, звичайно, є люди, які на сьогодні трішки, ніби насміхаються, що це безглузда забавка і від цього лише проблеми. Але, читаючи пост, коментарі, бачу, що у нього назбиралося багато прихильників по всій Україні! Можливо, одиниці, чи десятки візьмуть приклад з нашого Тараса, бо таке враження, що всі живуть одним днем і ми скоро будемо всі у смітті та не буде куди виїхати на відпочинок". Дякуємо Тобі, Тарасе!