Додому Авторські колонки Мукачеве. Наслідки для України

Мукачеве. Наслідки для України

0
Поділитися
Віталій Вандич Коломия

Що для України означають останні події в сусідньому Закарпатті, а саме в Мукачеві? До слова, саме того Мукачева, яке неодноразово Коломиї ставили за успішний приклад розвитку й упорядкування міста, дієвості й ефективності місцевого самоврядування.

Насправді те, що сталося, не вкладається у рамки конфлікту типу «хороші проти поганих», «погані проти хороших» чи «погані проти поганих». Все набагато ширше і сумніше, і слід розглядати не з точки зору містечкового конфлікту чи навіть внутрішньої політики в Україні, але треба враховувати зовнішньополітичні фактори і, само собою, наслідки цього конфлікту для українців, для держави. Адже це не конфлікт типу «Правий сектор» стріляв у міліцію, а міліція стріляла у «Правий сектор», це конфлікт систем.

Те, що відбулося в Мукачевому, – ознака того, що система нинішньої української влади може рухнути в будь-який момент. Мукачеве-2015 – це така собі оновлена Врадіївка-2013.

Не хочеться вірити в те, що нинішня система влади буде зліквідована силовим шляхом, однак все на це вказує. Українська псевдоеліта, яка нічого не навчилася після Майдану, привела систему влади в остаточний занепад. Користуючись інтернет-джерелами і враховуючи думки моїх друзів-однодумців щодо подій у Мукачеві, спробую узагальнити та викласти причини і ймовірні наслідки. В незалежності від того, як завершиться «закарпатський конфлікт», системні проблеми нікуди не щезнуть. Загальним «повстанням» та зміною влади дана ситуація не продовжиться. «Правий сектор» не має масової підтримки серед населення в цілому, а громадськість все-таки ще не готова «рвати» владу під керівництвом «кого-небудь».

Але це лише питання часу. Наразі – доволі нетривалого. Скоріше за все, до великого соціального зриву залишилося менше року. І він може статися в будь-який момент і з будь-якого приводу. Це не обов’язково може бути сигаретна контрабанда в Мукачеві чи контрабанда в зоні АТО, це може бути видобуток бурштину на Рівненщині та Житомирщині, це й може бути банальний видобуток шутру на Пруті чи піску в Дніпрі. Будь що. Не забуваймо, що літо – пасивна пора року. Дуже переживаю за осінь…

Сама ситуація в Мукачевому є наслідком розпаду нинішньої системи. Ми маємо конфлікт, при якому одна сторона (нардеп, міліція і т.д.) є злочинцями, і іншу сторону («Правий сектор»), яка ламає локально систему незаконним методом. І тут неважливо, що насправді відбувається – «боротьба за справедливість» чи перерозподіл сфери впливу. Важливо те, що законними методами систему не зламати. І, скоріше за все, у зміні системи не зацікавлені у найвищих кабінетах влади. А може, не лише не зацікавлені, але й мають певний зиск.

Тому неминучий соціальний зрив буде відбуватися абсолютно «недемократичним» і «незаконним» (в поняттях нинішньої системи влади) шляхом.

При цьому ситуація 2015 р. відрізняється від ситуації 2013 року в гіршу для влади сторону. Поясню чому:

1. На відміну від Майдану, зараз є зачатки політичних суб’єктів, які контрсистемні владі. І хоча поки що реальних пропозицій реформ не запропонував ніхто, дані політичні структури складаються в більшості з інших людей. Хоча й походять від того ж «коріння», що й «старі суб’єкти», від українських фінансово-промислових груп. Але мають більшу свободу в прийнятті рішень. Часто ці рішення не надто розумні, однак в ситуації неминучого соціального зриву ця «нова еліта» може вийти на перші ролі. Історія знає цьому немало прикладів.

Чому це важливо? Тому що будь-який конфлікт повинен закінчуватися політичним рішенням. Інакше – повний розвал країни. Майдан закінчився приходом до влади тієї ж української псевдоеліти, що й була раніше, тому що крім «старих» політичних суб’єктів нікого для політичного вирішення конфлікту більше не було. Обирали з того, що було. А тепер є. Нечисленні, не всім подобаються, але – є. І продовжують утворюватися. Але тут важлива їхня присутність у головному законодавчому органі країни і частково на високих постах.

2. Силові державні структури володіють суттєво меншою лояльністю до нинішньої влади, ніж до влади сім’ї Януковича. Тобто «вмирати» за нинішню владу силовики не будуть у випадку протистояння. Замість того щоб першим ділом зайнятися чисткою і реформами МВС, СБУ, прокуратурі, судах, вищому складі ЗСУ, Президент, парламентська коаліція та уряд більше року ділили ресурси, які зменшуються з катастрофічною швидкістю. Тепер момент втрачено. Більше немає ні ресурсів для забезпечення «вірності» силовиків, ні соціальної підтримки для створення нових «каральних» структур на «добровільно-патріотичній» основі. І київська нова поліція – це не приклад. Це – правоохоронці, а не «карателі». Якщо їх кинуть на «подавлення», то це завершиться для них плачевно. Та й далеко не факт, що нова поліція буде виконувати подібні накази.

3. Зброї на руках стало значно більше. А Майдан і війна в Донбасі призвели до подолання психологічного бар’єру. При якому спочатку говорили, а потім думали – стріляти чи ні. Зараз будуть відразу стріляти.

4. Існують структуровані збройні формування, які конрсистемні нинішній владі. Мало того, армія (ЗСУ) або залишиться нейтральною, або частково підтримає зміну влади. Відсутність реальних реформ в армії, постійне зрадництво й ідіотизм вищого армійського командування заставило солдат, молодший та середній командний офіцерський склад тихо (поки що «тихо») ненавидіти чинну владу.

5. У цілому ресурсів у державі набагато менше, ніж 2 роки тому. Тобто «задобрити» подачками населення вже не вийде. Та й багато хто став «непідкупним», розуміючи, що рано чи пізно, але «гречка» закінчується, а роботи, як і доходів, як нема, так і не буде. Грошей – нема. Популізм – річ для влади, звичайно ж, звична, але популізм перестає працювати, коли людині нічого їсти. Тобто озлобленість тих, хто вийде на протест, буде набагато більшою, а готовність на самопожертву набагато вищою, ніж на Майдані.

6. На відміну від Януковича і його банди, який був легітимний як для країн Заходу, так і для РФ, нинішня українська влада в очах Росії має дуже умовну легітимність (невже призабулося?). А це в умовах збройного повстання обов’язково призведе до додаткових зусиль щодо ліквідації нинішньої влади зі сторони Кремля.

У сухому підсумку – із становища «верхи не хочуть, низи не можуть» Україна перейшла в стан «верхи не можуть, низи не хочуть». Знайшов в Інтернеті думку шанованої мною людини, з якою відразу категорично не погодився. Однак, вкотре проаналізувавши ситуацію, дуже хочу помилитися, але якщо, цитую: «в приміщеннях ВРУ, АП, КМУ і т.д. ще не звучать постріли розстрільних команд, то тепер це всього лише питання часу. І далеко необов’язково, що розстрільні команди будуть складися з числа щирих патріотів України».

На жаль, Україна в небезпеці, і сьогодні це не лише гасло, а констатація фактів.

Віталій ВАНДИЧ