"Дзеркало" неодноразово порушувало тему конфлікту між головою коломийської єврейської громади Яковом Заліщикером та патріотичними організаціями міста з приводу колишнього єврейського кладовища на вулицях Чехова-Петлюри. Довго і зі змінним успіхом тривають протистояння, протистояння за двома прецедентами - з приводу статусу вказаної території та з приводу встановлення на місці єврейських поховань хреста. Нещодавно обласний суд визнав статус території меморіальним сквером, а не меморіальним кладовищем, як того добивався голова єврейської громади, посилаючись на рішення сесії міськради 1995 року. Судові ж слухання у міськрайонному суді стосовно законності чи незаконності встановлення хреста тривають і далі. У "Дзеркалі" ми дали можливість вичерпно висловити власну точку зору Якову Заліщикеру. В свою чергу подаємо міркування другої сторони в особі одного з фігурантів судових слухань депутата міської ради Геннадія Романюка. Історію конфлікту повторювати не будемо, про це ми писали багато разів. Виокремимо тільки головне. Але дещо нагадаємо. За радянської влади мешканці міста вже й не згадували, що на частині приозерної зони, засадженої деревами у середині 50-х років минулого століття, раніше було єврейське кладовище. За відновлення пам'яті своїх єдиновірців узявся голова громади Яків Заліщикер вже за часів Незалежності. На хвилях демократизації суспільства він добився, що у 1995 році сесія міськради визнала територію меморіальним кладовищем. Проте, як виявив Геннадій Романюк, тогочасне рішення сесії пройшло з порушенням регламенту, оскільки профільна комісія питання не розглядала. Зрештою, вважає пан Романюк, ніхто б не піднімав колотнечу, якби єврейській громаді не прийшла до голови зухвала думка огородити зону поховань металевим парканом і встановити ворота з замком. А потім поспилювали дерева. Відтоді й почалися непорозуміння й взаємні звинувачення. Невідомі вандали декілька разів оскверняли єврейську божницю, нищили надмогильні плити, звезені на територію скверу звідусюди, малювали свастику, а недавно хтось трафаретним способом зобразив там зірку Давида, яку кидають у сміттєвий бак. Геннадій Романюк вважає такі дії провокацією. Але чиєю? "Можливо, задіяна третя сила, як у Закарпатті"... Поліція жодного разу зловмисників не спіймала, що виглядає дивно, щоб не сказати - підозріло (значно більшого калібру злочинців успішно виявляли, затримували й кримінальну справу подавали до суду). Тепер щодо хреста. Ініціатори його встановлення намагаються довести, що на єврейському кладовищі в час німецької окупації фашисти вкинули до ями розстріляних ними націоналістів, згодом родичі їх перепоховали. Тому встановлення там християнського символу є цілком доречним, не зважаючи на бурхливі протести євреїв. Так вважають фігуранти судових слухань Геннадій Романюк, Любомир Грабець, Богдан Юращук. То ховали там християн чи не ховали? Коломийські краєзнавці факту поховання християн на єврейському кладовищі підтвердити не можуть. Дехто припускає, що громадські активісти встановили хрест з єдиною метою - аби у такий спосіб перешкодити євреям розбудовувати свій меморіал, який, зрештою, відтепер меморіальним кладовищем не буде, а буде меморіальним сквером. І мають рацію Геннадій Романюк, Любомир Грабець та Богдан Юращук: не можна центр міста перетворювати на цвинтар. Євреям пропонували прийнятний варіант, - в одній з частин скверу встановити пам'ятний знак, як шану до похованих на тих місцях видатних єдиновірців. Але розміщувати великі бетонні стелли з біблейними написами івритом по центральній алеї - це вже занадто, як і, фактично, "привласнити" всю територію площею 1,4 гектара... - На дражливу тему відбувалося кілька громадських слухань, - мовить Г. Романюк, - але на жодному з них не було нікого з представників єврейської громади, хоч ми їх запрошували. Звідси виникає сумнів не лише у чисельності громади, як подає Яків Заліщикер, а й у самому факті її реального, а не паперового існування. Але нам про це не розходиться. Містяни зовсім не проти, аби наше місто відвідували юдеї з інших країн і молилися біля могил своїх достойників, місто від цього тільки виграє. Але ж Заліщикер не йде на жодні компроміси, виголошує на весь світ гучні заяви про нібито антисемітизм у Коломиї. Ніхто не забороняє вшановувати пам'ять своїх предків згідно з  канонами своєї віри. Та при цьому слід дотримуватися почуття міри, такту й толерантності до корінного населення. АВТОР: Андрій МАЛАЩУК