Сьогодні їй — 60. Вона носить рвані джинси і каже, що їй ніколи думати про роки. Людмила Грищенко — друга серед жінок України, які наважилися стати матерями в поважному віці (перша — Валентина Підвербна з Чернігова, пише газета Експрес. Вона народила у 65 років. Анна-Марія, її донька, цьогоріч пішла до школи). Пішла цього року в перший клас і Настуня, донечка Людмили Грищенко з Вінниці. Дівчинка появилася на світ, коли її мамі виповнилося 54. Удома Настуню чекає сестричка Поліна, їй — два роки і сім місяців. "Я добре знаю, як страждає жінка, котра не має дитини. І я хочу на весь світ закричати: "Дівчатка, не бійтеся — народжуйте!", — каже нині Людмила. І вірить, що її історія допоможе не одній жінці стати матір'ю. "НЕ ЗАБИРАЙТЕ В МЕНЕ НАДІЮ" У затишній оселі Грищенків повсюду розкидано іграшки й дитячі речі. Тут — сміх і веселощі. А ще декілька років тому в покоях добротного будинку панував чіткий порядок: усе мало бути на своїх місцях. Людмила сміється сама з себе: як вона могла так жити? Каже, колись думала, що дуже щаслива. Звели з чоловіком будинок на 430 квадратів, у кожного своє авто, мали невеличкий, але стабільний бізнес. Подорожували світом. Одного разу подружжя звично сиділо надворі, спостерігали, як день змінює ніч. Щодня так спостерігали. Та, напевно, той вечір був особливий. Раптом чоловік порушив затишну мовчанку. "Юрій попросив мене, аби ми взяли дитину з дитячого будинку. І в цей момент я зрозуміла, що він дуже нещасливий". — Людмила довго плакала, заховавшись від чоловіка, у ту ніч... — "Я запитувала себе: яке маю право робити людину нещасною?" Як акушерка, Людмила добре знала: вона не зможе народити після двох позаматкових вагітностей. Жінка потай мріяла, аби чоловік "загуляв" і якась жінка принесла, "підкинула" їм його дитину. Та знала, що ця мрія — нездійсненна. У житті рідко буває так, як показують у серіалах. Коли вони познайомилися, їй було 36, йому — 24. Більше як двадцять років спільного життя міцно загартувало подружжя. 12 років вони прожили у тісній кімнаті гуртожитку. У 90-х почали їздити до Польщі — переганяли в Україну дешеві автівки. Потім на позичені гроші стали торгувати гречкою. ...На ранок Людмила сказала чоловікові: поїде до Києва. Думала знайти там сурогатну матір, аби народила їм дитя. Та медики столичного інституту штучного запліднення повідомили: вона може народити сама! Перша спроба зачаття поза утробою і вживлення зародка (ембріона) в її організм була невдалою. "Настуня обійшлася нам у п'ять тисяч доларів", — каже жінка. Довгождана вагітність почалася з другої спроби. Людмилі виповнилося 54. Друга вагітність вийшла лише з третьої спроби запліднення у пробірці й проходила набагато складніше, ніж перша. Полінка народилася крихітною, з вагою один кілограм 600 грамів. Та через три місяці дівчинка наздогнала своїх ровесників. Мама годувала її щогодини. Вдень і вночі. Купила спеціальні грілки й прилад, що контролює дихання дитятка. Обох дівчаток Людмила годувала грудьми до півторарічного віку. Настуня і Полінка люблять бешкетувати разом! СТАРОСТІ НЕ ІСНУЄ! 60-річна мати ніколи не скаржиться, що їй важко. Навпаки, каже, доньки дали їй друге дихання. Як старшу веде на заняття з музики, меншу завжди бере зі собою. Дітей — в автокрісла, сама — за кермо. З дітками їй допомагає чоловікова сестра. Людмила каже, що їй ніколи думати про роки. У паспорті записано — то нехай. А все решта — то ставлення до життя. Можна і в 20 бути старою, а можна й у 90 залишатися молодою. 60 років, двоє малих дітей, струнка дівоча фігура, ідеальні зуби і юна усмішка на обличчі без зморщок. — До пластичних хірургів ще не дійшла, бо й не думала про це, — щиро сміється жінка-енерджайзер. — А ось різноманітними масками користуюся, рецепти беру в інтернеті. А фігура... Є такий вид спорту, який називається "малі діти, ринок, кухня і знову малі діти". Людмила ходить у рваних джинсах і спідницях до колін. — Ніколи не думала, що в 60 років навчуся пірнати у воду. Завжди боялася цього, — розповідає Людмила. — Та якось відпочивали з дітьми в Туреччині. Дивлюся, моя Настуня спостерігає, як батьки пірнають й дістають з моря дітям різноманітні камінці. І я теж пірнула, та й не один раз! За плечима цієї жінки — не лише бідність, а й робота медсестрою у далекім Сургуті та війна в Афганістані. Хотіла заробити тоді на квартиру. Зі Сургута привезла псоріаз, після Афгану стало випадати волосся. Та вона живе не минулим — теперішнім. — Я за все дякую людям і Богу, — каже Людмила. — Якщо б не лікарі, я ніколи не відчула б того щастя, яке пізнала тепер. Коли йшла народжувати Настуню, то робила це заради чоловіка, розуміла, який він був нещасний без дітей. А коли її народила, притулила до грудей — зрозуміла, якою нещасливою була всі ці роки я. Єдина мрія цієї жінки — вона хоче п'ятеро дітей. — Нічого не можу вдіяти. Я їх бачу, вони сняться мені, всі п'ятеро, — каже, якщо б років 15 тому їй таке розуміння, як має сьогодні, то вона би їх народила. Сьогодні ж її організм вже вичерпав необхідні гормони для вагітності. ...Старша Настуня цілує молодшу сестричку в голівку. Мати вчить дівчаток любити й шанувати одна одну. — Я народила другу доньку, аби старшій не було самотньо, коли мене не стане, — каже Людмила. Сьогодні мати з дітками ходить на прощі, до храму. Веде дівчаток по святих місцях на поклін вдячності до Божої Матінки. До тих святих місць, де колись ходила сама просити Богородицю, аби змилувалася над нею — послала їй дитятко. Першого вересня Настуня заспівала у школі пісню про Україну. У шестирічної дитини вже є музичні кліпи, записані в професійній студії. Музикою Настуня займається з трирічного віку. "Я бачила, що донька має схильність до музики, тож допомагала їй розвивати цей талант", — каже мама. Донечка займається ще й англійською та відвідує різноманітні дитячі гуртки. ...Сьогодні вже є багато жінок, яким Людмила допомогла відчути радість материнства. Вона просить завжди одне: не зупинятись. З кожним новим "мамо" цей світ стає добрішим. АВТОР: Світлана МАРТИНЕЦЬ Фото з архіву героїв Головне фото ілюстративне