Додому Статті Махно, але не той

Махно, але не той

0
Поділитися
Вадим Махно

Щонайменшого уявлення не мав до останніх днів про Вадима Махна, з яким мені порадили зустрітися. Ориґінальний, мовляв, історик, з патріотичною позицією…

Проґуґлив я В. Махна. Наскільки зрозумів, колишній капітан першого рангу Військово-Морських сил України видав у Севастополі два довідники: наприкінці 2009-ого – «Повний перелік об’єднань і з’єднань 3-ого райху з громадян СРСР і емігрантів…», 2012-ого – «Козацькі війська 3-ого райху», обидва російською мовою. Причому, як сам визнав, видав їх «принципово на основі опублікованих у Москві праць російських істориків». Бо має таке переконання, що книжкам, надрукованим не в Москві, люди не довіряють. На праці істориків українських не покликався тому, що «українці (історики) досі брешуть один одному, ділять минуле й сьогодення замість того, щоб займатися майбутнім».

Don Yapon

Категорична заява, нічого не скажеш. Бо що ж тоді залишається фаховим історикам, як не скрупульозно досліджувати минулі події? Займатися майбутнім – це радше справа фантастів, футурологів. А священний обов’язок істориків – учити нас, нетямущих, робити правильні висновки з минувшини, щоб не повторювати в майбутньому колишніх помилок.

Ішов я, отож, на зустріч з В. Махном у кафе «Звенислава» (чому, до речі, не «Дзвенислава»?), виробивши собі на основі «вуйка Ґуґла і цьоці Вікіпедії» дещо двоякий погляд на скромний історичний доробок гостя з Севастополя. Похвально, певна річ, що український офіцер не побоявся публічно стверджувати: явище російського колабораціонізму, тобто співпраці з німцями, під час Другої світової війни було дуже масштабним, проте Москва намагається його замовчувати, особливо коли йдеться про колабораціонізм російського козацтва. Але звідки така тотальна недовіра до своїх істориків, українських? Чому автор бачить різницю між російським і, скажімо, українським колабораціонізмом лише в більшій розповсюдженості першого й однаковою мірою засуджує як перший, так і другий?

У нас, у Галичині, і до 2009-ого кожна дитина знала: якщо дивізія Власова налічувала понад 100.000 вояків, то батальйон «Нахтіґаль» – 600 вояків. І основний мотив співпраці з Гітлером як росіян, так і українців, кримських татар чи чеченців – не любов до Гітлера, а ненависть до Сталіна. Тільки Власов, ненавидячи комуністів, мріяв позбутися їх і збудувати нову Російську імперію, а наші патріоти йшли на вимушену першопочаткову співпрацю з німцями заради самостійної України. Різниця суттєва, історикові, якщо він хоче так називатися, не годиться про неї забувати.

Зрештою, чи можна взагалі вважати колабораціонізмом, тобто зрадою, діяльність українських націоналістів? Багато істориків дотримуються тієї думки, що термін «колабораціонізм» не мав би стосуватися нації бездержавної, якою була на той час наша нація. Якщо виходити з логіки Махна, то українські патріоти зрадили Сталіна, тому заслужили ганебне звання колабораціоністів. Ось до чого може додуматися людина, сприймаючи історію лише як набір «сухих цифр і голих фактів». Тоді як історія – наука навряд чи менш складна, ніж, наприклад, хімія.

Пом’якшувальною обставиною для Махна може бути хіба те, що він сам визнав: «Я не історик, а військовий офіцер, який зробив військово-штабний аналіз історичної літератури, виданої в місті-герої Москві». Хоча й цей аналіз хибує, якщо ознайомитися з деякими рецензіями фахових істориків, на поверхове знання автором досліджуваного матеріалу. Так, йому закидають ігнорування архівно-джерельною базою, без чого наукова праця не може вважатися науковою, брак знань про історичну бібліографію, наявність у довідниках граматичних і стилістичних помилок… Жодного покликання немає в довідниках Махна й на джерела із західної історіографії. Як пам’ятаємо, автор боявся, що через цитати з праць українських істориків його брошури «потєряют ліцо». Невже брошури «потєрялі би ліцо» й при згадці про англійських чи французьких дослідників проблеми?

Але ось ми нарешті зустрічаємося з В. Махном, замовляємо трав’яний чай і бесідуємо. Більше говорить він, міцно збитий, щоб не сказати кремезний, чоловік, я лише ставлю уточнювальні запитання.

–     Ви вважаєте себе русофобом, як переконують деякі читачі ваших довідників?

–     Аж ніяк, я тривалий час брав спільну участь з російськими офіцерами у військових парадах, ми не ворогували. А тепер росіяни нас зрадили, зрадили наше слов’янське братство. А в нас же, тобто в росіян, українців і поляків, спільна генетика.

–     Навряд чи ви матимете з такими поглядами прихильників серед нас, галичан.

–     Для вас, галичан, росіяни – традиційний ворог, я розумію. Але на півдні й сході їх сприймають саме як зрадників, зрозумійте й ви…

Гість розмовляє російською, лише подекуди переходячи на звичний для східняків суржик. Розповідає не без гордощів, що на фронт з Одеси й Миколаєва, де базується нині український флот, пішло вже 5 бригад, що військові моряки, як і багато хто з цивільних, відчувають себе українськими патріотами. Сам він проживає в Одесі, куди перебралися з Севастополя військові навчальні заклади, однак часто їздить до Севастополя, де залишилася дружина з онуками. А сюди, на захід, приїхав з надією організувати допомогу перебазованим навчальним закладам. Можна грошима, можна й меблями, бо казарми одеських курсантів необлаштовані як слід…

Ми прощаємось, я бажаю йому знайти в наших краях якнайбільше доброчинців. А він запевняє мене, ніби той Махно, що Нестор, – носій правдивого українського менталітету. Як це тоді узгодити зі сказаним раніше стосовно єдиного генетичного кореня українців, росіян і поляків? Просто в голові не вкладається…

Дмитро КАРП’ЯК