Крізь злидні і випробування до власної справи і доброчинності: історія коломиянина Миколи Яківчука

Миколі Яківчуку – 26, він – молодий успішний бізнесмен, а за сумісництвом – ді-джей. Хлопець займається тим, що любить, – подорожує, створює свою музику та встигає допомагати іншим. Хтось знає його як привітного власника одного з магазинів техніки Apple, хтось – як талановитого ді-джея, а з кимось у дитинстві він відвідував секцію з боксу.

Проте лише одиницям відомо, який шлях довелося пройти Миколі, що відчути й пережити, аби зараз бути тим, ким він є.

Дитинство

“Ми з мамою і батьком завжди жили в орендованих квартирах. Перша, яку я пам’ятаю, це на вул. Українській, у літній кухні. Батька майже ніколи не було, бо він часто їздив за кордон. Проте фінансово це не відчувалось. Бо він все витрачав на алкоголь і своїх друзів. Мати ж працювала листоношею на пошті і заробляла на той час приблизно 400 грн, при тому, що за квартиру потрібно було заплатити 150 – 200 (1997-1998 рр.).

Мати працювала допізна, особливо в зимовий період, я тоді ходив у дитячий садок і дуже за неї переживав, щоб нічого поганого не трапилось, поки вона розносить пошту. Часто вона телефонувала від чужих людей до бабусі в П’ядики, щоб забрала мене з садочка, інколи вихователька сама приводила мене додому, бо справді не було кому”, – розповідає хлопець.

За своє життя Микола багато чим займався, старався кудись себе подіти. Щоб не потрапити в погану компанію, тягнувся до тих людей, які роблять щось добре в своєму житті. Хотів навчатися у музичній школі, проте бракувало коштів. Натомість, у першому класі почав займатись боротьбою, заняття були безкоштовними, з посмішкою згадує, що в той період був схожий на “пончик”, займався до 3 класу.

Навчання Миколі давалося важко, і не тому, що не хотів вчитись, він не міг, адже жив у постійному стресі. Батько зловживав алкоголем, часто бив його по голові, він навіть не міг читати – лиш тільки починав, одразу відчував сильні головні болі. Син двічі був через батька оперованим, мати – тричі.

“Я мамі завжди говорив: розлучись із ним, бо він нас вб’є. Хай знає, що нам буде тяжко, проте… Були моменти, коли ми навіть ночували на вокзалах. Коли мені було 13, батько від нас пішов, забравши усе, в хаті нічого не було. І ми з мамою починали все, наче з чистого аркуша. Було дуже важко. Одного разу взимку мати цілий місяць хворіла. А на той час лише вона одна утримувала нас. Ми ледь зводили кінці з кінцями, інколи не було що їсти. Якби не одна сім’я, яка в той момент нам допомагала їжею, ми б не перебули ту зиму. Я ніколи не забуду цієї доброти.

Вже від сьомого класу почав займатись боксом. “Я по цей день вдячний Михайлу Григоровичу Ніньовському – своєму тренеру, який закривав очі на те, що в нас з мамою немає грошей, і ми не в змозі оплачувати заняття. За всі ті чотири роки ми заплатили, напевно, двічі чи тричі. Він інколи приходив до нас в гості і бачив, як ми живемо”.

Переломний момент у житті

“Переломний момент, напевне, стався в класі десятому після перегляду документального фільму “Секрет”, який мене просто запалив. Я зрозумів, що все те, що зараз відбувається, народжується у нашій голові. Якщо ти хочеш щось змінити, потрібно, зціпивши зуби, працювати зараз, тоді ти справді зможеш досягти багато чого”, – підсумовує Микола.

Хлопець разом зі своєю матір’ю вирішили змінити життя. Через деякий час мама хлопця подалася до Італії, а Микола вступив в один із львівських вузів на геодезиста.

Про любов до музики

Микола познайомився з хлопцем, який вчив його зводити треки. Пізніше буде перша вечірка, перші емоції. Разом із товаришем Ігорем, який був йому за наставника, творили свою музику. Він вступає у львівську “Ді-джей школу”, після тримісячного інтенсивного навчання підписує свій перший контракт і починає ді-джейську практику у Львові. Згодом його помітили та запросили виступити в одному з відомих столичних клубів.

Далі Микола полетів до Єгипту, де працював дитячим аніматором. Та навіть там не перестав займатись музикою – познайомився з місцевим ді-джеєм та грав на кількох вечірках. Вкотре він не залишився непоміченим. Арт-директор клубів “Pasha sharm” і “Space sharm” запропонував співпрацю. Про виступи на такому рівні колись хлопець з Коломиї не міг і мріяти.

Після повернення на Батьківщину була служба у війську, гра у чернівецьких клубах, переїзд до Польщі. Вже маючи певні зв’язки, Микола взяв участь у міжнародному фестивалі “Mayday”.

“Головним завданням є запалити публіку. Багато хто думає, що робота ді-джея – це просто відіграв музику, звів пару треків та й все. Загалом ді-джей – це та людина, яка написала хоча б один свій власний трек і зіграла його”, – резюмує Микола.

 

Власна справа і допомога людям

Та все ж Микола Яківчук вирішує повернутись додому, в рідне місто. Він багато читає, надихається книгами Роберта Кіосакі. Хлопець започаткував власну справу – невеличкий магазин техніки фірми Apple. Прагнення допомагати людям, як у свій час допомагали йому, не покидає ні на хвилину. Він допомагає дитячим будинкам, а частину зароблених коштів перераховує на допомогу потребуючих у рамках доброчинного проекту БФ “Коник Хелп” та коломийських підприємців – “Свідомий бізнес”.

На запитання про те, чи хотів би змінити щось із минулого, відповідає: “Ні, адже все це були цінні уроки, які варто було пройти. Все, що відбувалось, загартовувало мене і дозволило стати тим, ким я є зараз. Для кожного чоловіка важливо дивитися лише вперед, важливо любити свою сім’ю, маму, дружину чи дівчину, ніколи їх не ображати, не піднімати руку. Адже сім’я – це надзвичайно велико, мов серце в нашому організмі. Навіть якщо вас розділяє відстань, важливо знаходити час, телефонувати, спілкуватись, щоб знову і знову відчувати цю близькість”.

АВТОР: Віталій БИРЧАК

ФОТО: Андрій КАНЯ і з архіву героя

Читайте також: Бізнес в 15: як коломиянин створив свій бренд finecase.ua та відкрив третій магазин. ФОТО