Цілий минулий тиждень наше місто з повним правом можна було вважати театральною столицею якщо не всієї Західної України, то принаймні Івано-Франківщини. Щодня, починаючи від понеділкової «Наталки Полтавки» у виконанні Полтавського муздрамтеатру ім. Миколи Гоголя і закінчуючи недільною прем’єрою нашого театру ім. Івана Озаркевича, зала на Вічевому майдані була переповнена. Кажуть, що стимулом для значно активнішого зацікавлення музою на ймення Мельпомена став Євромайдан. Начебто відбувся певний перелом у свідомості людей, які глибше відчули потребу прилучатися до прекрасного. Я й сам зустрічав щовечора у фойє театру тих, кого важко було раніше запідозрити в потягу до творчості Вільяма Шекспіра, не кажучи вже про Івана Карпенка-Карого. Отож це таки можна пов’язувати, мабуть, з Революцією гідності. Наскільки вдалося сьомому вже за рахунком фестивалю «Коломийські представлення» збагатити духовний світ глядача? Якоїсь одиниці виміру тут, як знаємо, не існує, надто воно вже індивідуалізоване – сприйняття кожної окремої вистави кожним окремим глядачем. Навіть серед приїжджих професіоналів, які засідали в журі фестивалю, не відчувалося єдності в оцінках. Ось як відгукнулася, наприклад, про драму ряшівського театру Ванди Семашкової «Спокуса» народна артистка України Ада Роговцева: «Того, що називають смаком, у виставі забракло». Знану артистку підтримала театрознавець Людмила Томенчук: «Більшу частину вистави, навіть дві третіх, зіграно без душі, з істерикою». З чим категорично не погодився заслужений діяч мистецтв України Ростислав Коломієць. «Майстерно, пластично й локально вирішено, – запевнив він. – Вистава життєствердна, душа відпочиває». Польський театр був на фестивалі єдиним зарубіжним, мистецтво сценічного перевтілення мали можливість демонструвати перед коломийським глядачем в основному вітчизняні актори. Використовуючи в основному вітчизняний матеріал. Ставили, правда, і світову класику, маю на увазі «Короля Ліра» у трактуванні київського театру В. Завальнюка «Перетворення», однак враження від такого Шекспіра не райдужні. Пригадуєте «Хрестоматію доктора Падлючча» Михайла Бриниха? «Що є сюжет, – вправляється там Бриних у дотепності, якої йому не позичати, – каторий живе вічно, на зло життю самому? Чому ані злий критик, ані моль чи кліщ книжковий не можуть його унічтожить протягом віків? Усе гризуть, кусають, перекручують і так, і сяк, а він вертаєцця в незмінній славі, пахне фіалками, і натовп корчицця в екстазі, наче йому пороблено?» Сказати, що ніхто з коломийської публіки не «корчився в екстазі» після «Короля Ліра», – це нічого не сказати, шекспірівський сюжет тут славно-явно спартачено. Проте найпровальнішою виставою, якби існувала така номінація, особисто мені видалися «Нестерпні люди…» Йосефа Бар-Йосефа в інтерпретації Волинського муздрамтеатру ім. Тараса Шевченка. Зануднішої комедії в житті не бачив. І якби моя воля, позбавив би за такі непрофесіональні речі державного фінансування. Додавши натомість коштів полтавцям за їхню іскрометну «Наталку…» або Ларисі Кадировій за моновиставу авторства Марії Матіос. Маючи прізвище, яке вже саме викликає осторогу, настільки вміло перевтілитися в стареньку гуцулку Юстину – на це таки потрібен талант від Бога. Залишається нагадати, що цьогорічний фестиваль відбувся під знаком Василя Симчича, столітній ювілей якого театрали вшанували гідно. Щовечора перед постановкою чергової вистави публіці демонстрували фрагменти з кінофільмів з участю нашого славетного земляка, а останнього фестивального вечора спогадами про нього ділилися син актора Зиновій Симчич, народний артист України Іван Гаврилюк, інші промовці. Останнім акордом цього свята естетів стала вистава «Анничка» – своєрідна і доволі несподівана спроба господарів фестивалю відтворити сценічне дійство отця Озаркевича 1848 року. Фахівці запевняють, що там було багато режисерської фантазії і багато доброго гумору. Отож обійшлися ми на цей раз без того, що називають катарсисом, очищенням, якщо згадати, що в Давній Греції вважали, ніби трагедія сприяє співпереживанню й очищенню душі. Не було добротної трагедії – не було й катарсису. Зате порцію гонору спожили. Не кожного ж дня приїздять до Коломиї знані театральні гурти! Дмитро КАРП'ЯК