Коли ми ведемо мову про американських волонтерів у Коломиї, то відразу ж спадає на гадку Кавіта Пулапилі, смаглява й привітна дівчина зі США, яка впродовж двох з гаком років працювала в Коломиї. Причому працювала успішно, допомагала громадським організаціям, ба навіть спричинилася до відкриття у нашому місті Молодіжного центру. Кавіта стала символом американського волонтерського руху в Коломиї. А недавно вона знову завітала до нас, і "Дзеркало Коломиї" встигло поспілкуватися… –     Кавіто, вітаємо в Коломиї! Яким ти побачила наше місто у його ювілейний рік? –     Я постійно цікавлюся коломийським життям, ознайомлена з вашими проблемами, але переконалася, що, незважаючи на важкий економічний стан в Україні, коломийці дають собі раду. Звичайно ж, я помітила нові ювілейні прикраси міста: фонтан, пам’ятник друкарству, меморіальні таблиці. Дуже приємно, що люди не зневірюються та не занепадають духом, а будують власні оселі, впорядковують подвір’я й садки, відкривають нові крамнички й каварні. Одне слово, підтримують своє життя… –     А як склалося твоє життя після Коломиї, яку ти покинула наприкінці 2006 року? –     Після закінчення волонтерської служби я отримала посаду заступника директора Корпусу Миру США на Філіппінах, де працювала впродовж двох років. А далі була Ґвіана в Південній Америці. Відтак я повернулася додому, до рідні. Моя сестра з чоловіком у м. Бар Гарбер у штаті Мейн мають приватну кіностудію, і я працювала в них продюсером. Нелегка це була робота, і не дуже мені подобалася. Тому я знову повернулася до міжнародного розвитку. Відчула, що саме це – моє покликання, і коли Світовий Корпус Миру запропонував мені посаду експертного радника з програм і тренінґів, я погодилася. Працювала у Непалі, Таїланді, Монголії, знову в Україні, а від березня цього року – в Киргизстані. –     І як виглядає пострадянська Киргизія порівняно до пострадянської України? –     Хоч у Киргизстані мешкає не цілих 5 мільйонів осіб, а в Україні 45 – ці дві держави мають багато спільного. Ті самі економічні проблеми, песимізм, боротьба за демократію, але на різних етапах. Водночас і тут, і там помітна велика любов до традицій, відродження релігії й мови. Місцеві розповідають, що до 1990-х років у столиці киргизів майже не було чути киргизької мови, а тепер вона поволі утверджується. Я була присутня на велелюдному святі в Іссик-Кульській області, де бачила, як тисячі людей одночасно грали одну мелодію на киргизькому національному інструменті – комузі. Це вражало, як і вражають величні гірські хребти Тянь-Шаню та Паміро-Алая. Є також відмінності між мешканцями півночі й півдня, як подібно у вас – сходу і заходу. Є проблеми зовнішньополітичні, непросто будується співжиття з сусідніми державами. Подібно, як і вкраїнці, киргизи будують державу насамперед на індивідуальному рівні: зводять власні будинки, їздять на заробітки, займаються дрібним бізнесом. Читайте також: АЕРК запрошує на оновлений “Клуб англійської мови” –     Мене завжди приємно вражало, як ти, Кавіто, володієш українською мовою. Знаю, що крім рідної, анґлійської, ти розмовляєш і французькою, і російською. А як з киргизькою? –     "Салама сісне!" – це "Добрий день!", а "рахмат" – "дякую", і ще кілька слів. Натомість українську я найбільше удосконалила саме в Коломиї, а тепер її підтримую у віртуальному режимі: фейсбук, скайп, телефон. А в Киргизії закохала в "Океан Ельзи" своїх нових приятелів. За собою помітила, що під час розмови російською, коли бракує якогось слова – я вимовляю українською. Постійно стежу в інтернеті за коломийськими новинами. –     І, мабуть, знаєш, що тепер у Коломиї працює новий волонтер Корпусу Миру? –     Так, це Майкл Хачісон, здібний, культурний молодий чоловік, який хоче допомогти тутешнім громадським організаціям, вашому містові. Треба сказати, що в Коломиї вже склалися великі волонтерські традиції, які беруть свій початок від 1992 року. Завжди з приємністю згадую свій коломийський період, особливо співпрацю з Асоціацією економічного розвитку Коломийщини, яку тоді очолював Василь Федюк. Це був золотий час, ми спільно багато зробили, вирувало громадське життя. Тепер Майкл також допомагає АЕРК та іншим громадським організаціям. Бажаю йому в цьому успіхів, рівно ж як і нових здобутків друзям з АЕРК. –     Коломийці оцінили діяльність волонтерів Корпусу Миру, які допомагали і вчити анґлійську мову, і поширювали знання про демократію, толерантність, бізнесові ініціативи. А що ти побажала б коломийській молоді? –     Насамперед молодь мусить зрозуміти, що перед нею майбутнє, і від їхнього розуму, таланту, освіченості, працелюбності залежить це майбутнє. І не просто їхнє майбутнє, але й майбутнє їхніх дітей. Це завжди важко, але вони повинні дивитися вперед, думати про перспективу, діяти і знати, що є шляхи подолання будь-яких проблем. Я розумію, що життя в Україні важке, але треба з оптимізмом дивитися в майбутнє. –     А чим для тебе, Кавіто, залишається Коломия? –     Коломия – це моя друга батьківщина, вона завжди в моєму серці, тому, що тут живе моя сім’я, мої українські мама й тато, сестра й брат. У них вдома я почуваюся, як своя. З Коломиєю пов'язаний найщасливіший період мого волонтерського життя, тут мої колеги, з якими я працювала і набувала першого волонтерського досвіду. Тут мої друзі, яких я мала дуже багато і з якими дотепер підтримую стосунки. Таке не забувається. Після мого від’їзду з Коломиї я кілька разів сюди приїжджала, і це завжди були радісні часи. А в моїй американській оселі є багато блузок-вишиванок, рушників та інших коломийських предметів-згадок. Тепер я повезу повну валізу нових коломийських книжок, зокрема прекрасний альбом "Коломия", який побачив світ з нагоди 775-річного ювілею. –     Отже, з Коломиї до Бішкеку ти повезеш книжки і добрі спомини. –     Так. –     А коли знову приїдеш до рідного міста? –     Мабуть, наступного року, на татове 65-річчя… Інтерв’ю взяв Микола САВЧУК Читайте також: Коломийським рестораторам пропонують безкоштовно перекласти меню англійською мовою для іноземних туристів