Додому Авторські колонки Коли кулак — останній аргумент депутата

Коли кулак — останній аргумент депутата

0
Поділитися
Дмитро КАРП'ЯК Коломия

Реакція відомих у країні людей на конфлікт між народними депутатами Володимиром Парасюком і Олександром Вілкулом змусила мене згадати колишнього Представника Президента в Коломийському районі (так, здається, називалася після проголошення незалежності ця посада). Представник щойно повернувся з Києва і дуже наполягав перед районним активом на тому, що основне наше завдання на даному етапі – толерантність. Бути толерантними, тобто миритися з усім, що бачиш і чуєш, заповів їм у столиці сам Леонід Макарович.

Однією з перших жертв новообраного курсу на “любити всіх і прощати всім” стала прекрасна київська газета “Слово”. Найвищі урядовці новопосталої держави побачили в цій газеті певну нетолеранцію до деяких нацменшин і зробили на редколегію серйозну нагінку, дарма що журналісти критикували й окремі нездорові тенденції титульної нації. Щось подібне сталося пізніше і з “Сільськими вістями”, які також, на переконання власть імущих, не мали належного розуміння інтернаціоналізму.

Don Yapon

Cправа Леоніда Макаровича живе і процвітає, у масі своїй ми вже погрузли в цій толеранції по вуха. Доказом на підтвердження сказаного може бути сприйняття свіжої бійки двох нардепів колишнім генпрокурором Святославом Піскуном. Основну причину конфлікту Піскун бачить у депутатській недоторканності, яка дозволяє народним обранцям робити все, що вони хочуть. Хоча правильніше буде сказати в однині, тобто народному обранцеві, оскільки вину за конфлікт колишній генпрокурор покладає тільки на Парасюка. Цим самим позафракційний Парасюк, не сумнівається Піскун, “висловив неповагу до іншої частини суспільства”. А іншу частину суспільства, яку уособлює Вілкул і яка зробила вагомий вклад у гальмування державотворчого процесу, потрібно шанувати. Просто в цієї частини суспільства альтернативний погляд на світ. Наприклад, Україна без національно свідомих українців.

Різкій критиці піддав Парасюка після інциденту на телеканалі «112. Україна» і політолог Тарас Березовець. Останній висловився дещо образніше, зазначивши, що “хвиля постреволюційних змін винесла на поверхню багатьох одіозних персонажів”. Розуміючи під одіозними, певна річ, аж ніяк не Вілкула. І щиро не розуміючи, “чому так багато інтелігентних і талановитих людей гаряче схвалюють дії нових матросів железняків”. Роль інтелігента, отже, має зводитися до того, щоб скромно сопіти в дві дірочки, коли ганьблять святе, а якщо вже припече до “не можу терпіти”, то хіба скрутити в кишені дулю. Так воно буде інтелігентно й толерантно.

Згадаймо в такому разі хоча б випадок, який трапився з малознаним у нас, зате відомим в Америці істориком Лисяком-Рудницьким. Їхав він якось в автобусі, а тут негритянка ввімкнула на повну потужність радіо. Реве та й реве її радіо. Лисяк-Рудницький раз попросив вимкнути дику музику, другий – реакції жодної. Він тоді, не довго думаючи, взяв і розбив радейко об голову затятої меломанки. Прошу тільки не закочувати очей тих, хто думає приблизно так, як політолог Березовець. Штат Нью-Йорк після цього випадку не те що не покарав історика, але вчинив мудро, заборонивши слухати радіо в публічних місцях без навушників.

Так що це ще питання, чи має рацію прес-секретар теперішнього генпрокурора Лариса Сарган, твердячи, що “закон плаче за обома”. Тобто і за Парасюком, і за Вілкулом. Як і багато хто, я теж бажав би, щоб народний депутат Парасюк мав за плечима одну або й дві добротні вищі освіти, знав бодай одну іноземну мову, вільно орієнтувався в макро- і мікроекономіці, вмів керувати своєю негативною енергією, перш ніж керувати державою… Але так не є, хвиля винесла на поверхню того, хто в хвилю потрапив. І нарікати на цю обставину все одно, що нарікати на закони природи.

Тим паче що, як констатує, відгукуючись на інцидент між нардепами, Зорян Шкіряк, “вата” знову розправила крила, відчуваючи безкарність за тотальне розграбування країни, за розв’язану на сході війну. Заклики до того, щоб усі такі інциденти між депутатами вирішувалися в правовому полі, юридичним шляхом, залишаються наразі голослівними закликами хоча б тому, що штат Київ, на відміну від штату Нью-Йорк, не виробив доброї звички запитувати, розглядаючи справу: чому це відбулося? Тобто не виробив звички дивитися в корінь зла.

Дмитро КАРП’ЯК