Наприкінці вулиці Павлика, котра тягнеться повз медичний коледж до міського озера, стоїть добротний, ще від польських часів, дерев’яний будинок-довгожитель. Тут прописані декілька сімей. В одній з квартир проживав автор тексту пісні "Понад Прутом моя Коломия" Михайло Хромей з дружиною та двома синами. Нещасливий фатум забрав у засвіти і самого пісняра, і двох його синів. Зосталася доживати віку дружина Раїса Олексіївна. У великому помешканні все нагадує старенькій про чоловіка й синів. Кожна річ, – чи то книжка (а книжок тут багато), чи картина, чи газетні вирізки, – наснажена їхньою незримою присутністю. Жінку частенько відвідують місцеві краєзнавці. Бо тут на стелажах і в шухлядах спочиває історія. Здавалося б, жити пані Раїсі без мороки скільки віку їй призначено, пильнувати хворе серце, спілкуватися з онучками, ділитися спогадами про маркітні роки хрущовської відлиги й не перейматися побутовим дріб’язком. Та де там! Одна співмешканка будинку, ігноруючи абсолютно всі забудовні норми й правила, втулила їй просто перед вікном на подвір’ї солідних розмірів гараж. Тепер на подвір’я неможливо заїхати навіть тачками, не те, що машиною. Та що там проїхати, – проходити між гаражем і стіною будинку слід обережно. Якось пані Раїса таки не вбереглася, перечепилася за кут і зламала стегно. Вже не може вийти поза межі помешкання. Жодні перемовини з зухвалою сусідкою нічого не дають, окрім марної затрати нервів. Пані Раїса раніше обходила всі пороги муніципальних служб. Були вже тут і представники державної архітектурно-будівельної інспекції, і пожежники, і дорожна інспекція, і всілякі інші чиновники. Усі служби визнали забудову гаража незаконною й такою, що суперечить і нормам протипожежної безпеки, і нормам прибудинкових забудов. Сусідка отримала листа від мерії з рекомендацією гараж демонтувати. Жодної на те реакції. У наступній депеші вже йшлося не про рекомендацію, а про вимогу розібрати гараж. Реакції – нуль. Гараж собі стоїть, міська влада виписує різні цидули, які й так ніяк не впливають на сусідку. Урешті-решт Раїсі Хромей надсилають припис за підписом секретаря міськради Любомира Жупанського, який можна вважати "шедевром" бюрократично-канцелярського глибокомислія: "Ваше звернення потребує додаткового вивчення, тому Вам буде надана відповідь у термін, що не перевищує 45 днів"... Пані Раїса вже не мала твердої віри, що її самотній голос буде почутий у ратуші. Але, як кажуть, "слабонька надія" ще жевріла. Ану ж у чиновників сумління обізветься й вони зазирнуть у свої посадові інструкції? Але даремно надія жевріла. Бо проминуло від часу виписки того чиновницького формуляра не 45 днів, а цілих 270 (на час написання цієї статті), а віз, чи то пак, гараж і далі там – за 125 сантиметрів од вікна. У кабінетах же міських урядовців продовжують сушити собі мізки над "надскладним" питанням одного незаконного й нікчемного гаража. А може, вже й забули за нього. Іван ДЖИНДЖУРА