Григорій Гуменюк: “Я тішуся, що виправдав довір’я коломийської громади”

Це  фатум: на другий день після публікації у газеті “Дзеркало краю” нарису про Григорія Гуменюка, цей достойний чоловік помер, нещодавно переступивши 90-літню межу. Ще кілька днів тому ми з ним приязно балакали у стінах гімназії. Виглядав здоровим і бадьорим. Казав, що почувається щасливим у своїх 90, бо носять ноги й здоров’я не підводить… Тож подаємо нарис так, як він був написаний…
Першому директорові відновленої Коломийської гімназії Григорієві Гуменюку міг позаздрити будь-який національно-свідомий управлінець: займаючи при радянській владі високі посади, цей чоловік зумів зберегти сумління чистим; кар’єра не зіпсувала його ні морально, ні фізично. Не пам’ятаю, хто з провідників українського національно-визвольного руху писав: “Хто знає, що легше, а що важче, – вмерти за Україну чи зберегти життя заради України?..”.   

Пан Гуменюк директорував у різних школах району, з перервами очолював районний відділ освіти, працював на високих партійних посадах. Зізнається, що доводилося вести дипломатичну гру, маневрувати поміж антагоністичними силами заради своєї місії – підносити на Коломийщині освітній рівень, допомагати адаптуватися в соціумі людям, які постраждали від влади.

Напередодні Незалежності пішов на пенсію з останньої посади заступника директора медучилища. Гадав, що матиме нарешті спокій од відповідальності й зможе влитися в патріотичний рух у рідному місті на правах рядового громадянина. І говорити про те, про що мусив мовчати всі сорок з гаком років активного життя. Та не склалося.

– Надворі стоїть 1990-й рік. Широко обговорюється тема відновлення Коломийської гімназії, яку більшовики закрили у 1939 році, – згадує ювіляр. – А я вже входив до складу комітету з відновлення гімназії. До мене приходять Машталер, Сербинський, Антонюк, Грабець. Кажуть, досить нам Іванових-Козлових. На чолі навчального закладу має бути наша людина, просимо вас. Я відмовився, посилаючись на пенсійний вік. Аж за третім разом погодився. Почувався незручно перед тодішньою директоркою першої школи Козловою. Адже гімназія мала відновитися у своїх рідних стінах, тобто, у першій школі, й її директором мала б бути вона, тим більше, сама того хотіла…

На шкільну лінійку з приводу початку навчального року Світлана Козлова демонстративно не з’явилася. Григорій Гуменюк виступив з пропозицією обрати директором майбутньої гімназії цю шановану в освітянських колах активну жінку, дарма, що вона “не з наших”. Але сталося непередбачуване: почався збір підписів за кандидатури на посаду директора гімназії. І пан Гуменюк набрав переконливу більшість голосів. Відступати вже не мав права.


– Почалися інтенсивні роботи зі створення гімназії. Ми вивчали старі навчальні плани, багато з яких слід було міняти згідно з вимогами нового часу. Складали нові програми. Орієнтуватися не мали на що, бо жодної гімназії в Україні ще не було відновлено, ані створено. Ми були першими. Це вже потім з’явилася гімназія у Львові, в інших містах. Склали Статут. Постало питання переходу в інше приміщення, вибір упав на тодішній інтернат. Піднявся всеукраїнський галас. По київському телебаченню заволали, що “панські діти” у Коломиї виселяють з інтернату сиріток. Доливала масла в огонь і діаспора, – наполягали, аби гімназія перебувала в своєму історичному приміщенні. У місті проходили демонстрації проти закриття інтернату…

Ніхто не хотів розуміти, що утримувати інтернат – заважка для міста ноша. Для початку інтернат об’єднався з гімназією під одним дахом. Однак, система освіти для інтернату й для гімназії – речі цілком різні. Набір до інтернату припинився, потім старовинне приміщення повністю перейшло до гімназії. Три роки Григорій Гуменюк директорував у нововідкритому навчальному закладі. Заклав його основи. Збудував структуру. Мовить, що не все в гімназії відновили, але відновили найголовніше – дух українських традицій.

Післяслово. Серце Григорія Гуменюка перестало битися 13 жовтня вночі.

Прощання відбувається у похоронній каплиці церкви священномученика Йосафата УГКЦ у Коломиї (дитяча церква).

Похорон відбудеться у понеділок, 15 жовтня, о 10 год.

АВТОР: Андрій МАЛАЩУК

ФОТО: Андрій КАНЯ