ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Ґримаси звичаїв і краєзнавчі блуди

Здавалося б, після упадку атеїстичної системи ми повернемося до своїх звичаїв і традицій та вплетемо їх у наше сьогодення, включно з культурою і навіть туризмом. Однак ми знову запізнилися, бо нас випередило телебачення й інтернет. А там, як знаємо, сидять люди, далекі від потреби якоїсь фольклорної правди чи доцільності, від духовних знань. Там – бізнес. До цих віртуальних спритників додалися просто дурні, а тому багатьом, хто плекав якісь надії, опустилися руки. Наприклад, таке – по багатьох наших покутських і гуцульських селах справіку існує звичай, коли у передвеликодній четвер діти ходять до сусідів, родичів за гостинцями. Це має різну назву – віхапці, хапанки, живники, вогники. Але чи ви чули і бачили, щоб наші рекламно-телевізійні ділки щось про це говорили, якось це популяризували? Більшість з них навіть не знає про таке! Натомість вони заграли в усі труби щодо Галовіна (Геловіна, Хеловіна) і за дуже короткий час нав’язали нам не те що чуже свято, але й антихристиянське. Як не дивно, нові українці сприйняли його з розпростертими обіймами і вже зодягають своїх дітей у різні відьомські та чаклунські костюми та влаштовують різні вечірки з кривавими масками і всією чортівнею. Прикро, що в той час, коли у нас на кожному кроці як не капличка, то хрест, виросло багато церков, – а молоді українці не дотримуються християнських настанов. Дивина і з двома Спасами (Яблучним і Медовим), які невідомо звідки і чому взялися у нас останніми роками. Не бачу нічого поганого в тому, що на Йорданські свята люди пірнають у воду, хоча наразі не дізнався, звідки прийшов до нас цей новітній звичай, адже в українському фольклорі нема згадок про те, що на Водохреща люди купаються. Як і не було в наших околицях свята Купала. Ба навіть такого слова не зафіксували на Коломийщині фольклористи. І треба було аж настати Перебудові, аби в нас почали організовано святкувати Купала. Подібні казуси маємо в місцевому краєзнавстві. Недавно широкого розголосу набула інформація про Ольгу Кобилянську в Молодятині і потребу відновити священичу плебанію, в якій перебували і ця славна письменниця, і багато інших відомих людей. При тому з чийогось голосу вирвалася у світ дезінформація про те, що нібито в Молодятині в місцевого греко-католицького пароха Балицького бував навіть Іван Франко. Це – неправда, бо коли о. Костянтин Балицький прийшов до Молодятина, а це був 1918 рік, як знаємо Іван Франко вже два роки не жив на світі. А перед тим його приїзд не зафіксований в жодних джерелах. Треба мати на увазі, що в спогадах про Ольгу Кобилянську пише, що вона була чорнявою, а не біленькою, як хтось згадував у телепередачі. Хибна інформація й далі побутує поміж коломийських краєзнавців щодо перебування в нашому місті славетної театральної актриси Марії Заньковецької. Як знаємо, про це навіть пише на пам’ятній таблиці на фасаді Народного дому. Однак видатний український театрознавець Ростислав Пилипчук (1936 – 2014) звернув мою увагу на цей факт і попросив пошукати інформацію в коломийській періодиці 1905 – 1906 років. Я переглянув «Русскую Раду» за 1906 рік і «Поступ» за 1905 рік і не знайшов жодних підтверджень про перебування в нашому місті Марії Заньковецької. Таку постать коломийські часописи не могли пропустити. Очевидно, старенький актор Микола Садовський у своїх спогадах дещо наплутав, коли писав як Марію Заньковецьку вітали в Коломиї гуцули, які спустилися на конях з гір і як навколо неї танцювали «Аркан». Однак знаємо, що Марія Заньковецька грала в Станиславові кілька вистав в листопаді-грудні 1905 року. А це ж уже піст, Пилипівка, зима! Можемо собі уявити холодний Народний дім і гуцулів на конях посеред зими, що спускалися з гір? А тим паче, хто в той час міг танцювати «Аркан», коли був піст? Тому інформація про перебування Марії Заньковецької в Коломиї нічим не підтверджена і є радше солодкою вигадкою. Закінчуючи писати цю колонку, бажаю всім дослідникам нашої минувшини, нашого фольклору бути уважними і не лише записувати те, що чуєте, переписувати те, що бачите, але й думати, аналізувати. Бо раз оприлюднена недостовірна інформація шириться неймовірно швидко і спростувати її буде дуже й дуже важко... Микола САВЧУК