ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Газета, яку розчавив режим: ексклюзивне інтерв'ю засновника "Адвіс. Коломия кримінальна"

Справжнім "ланцюговим псом демократії" зарекомендував себе за трохи більш ніж річний термін існування тижневик "Адвіс. Коломия кримінальна", який рішуче й безкомпромісно виступив проти кричущих проявів беззаконня в місцевих радянських і правоохоронних органах… Перший номер нової газети вийшов у світ 2002 р. перед храмовим празником коломиян – Преображенням Господнім. Судячи з коротенького "Слова від видавця", підписаного директором приватної юридичної фірми Юрієм Барановим, редакція поставила собі за мету сприяти юридичній обізнаності громадян і розраховувала на тісну співпрацю з правоохоронними органами. І вже в першому ж номері, підкріплюючи слова директора фірми ділом, опублікувала журналістське розслідування під заголовком "Який пейзаж! Який пасаж?!" Коротко про суть порушеної в статті проблеми. Коломийський міськвиконком, перевищивши свої повноваження, надав підприємцю Мирославові Михайлюку дозвіл на будівництво пасажу на одній з центральних вуличок. Підприємець, не довго думаючи, зняв на вулиці викладену ще за Австрії бруківку й викопав рови під фундамент, перекривши рух. Мешканці вдарили на сполох. Однак хоча  управління містобудування і архітектури Івано-Франківської ОДА порекомендувало міськвиконкомові скасувати своє рішення й відновити вулицю, той ані гадав послухатися. Не злякала його чомусь і погроза депутатської комісії з питань землекористування й охорони навколишнього середовища висловити виконкомові недовіру. У наступному числі "Коломиї кримінальної" заклали ще одну бомбу – статтю "У нас одна турбація, приватизація". Ішлося про долю Будинку торгівлі в центрі Коломиї, яким міська влада розпорядилася 1999 р. доволі дивним чином. Навіть не узгодивши з адміністрацією Будинку торгівлі, міськвиконком передав приміщення в руки підприємця Володимира Янкевича… Новоспечений орендар розпочав з того, що поміняв на вхідних дверях замки, скупив за безцінь майно, прилавки і став продавати це все добро своїм суборендарям. Уже за значно вищими цінами… Владі, ясна річ, тональність нової газети не припала до смаку. У газеті з’явилася "Заява прес-служби міської ради", в якій висловлювалося здивування: чому це, мовляв, деякі новоявлені друковані органи критикують не російських чи там американських імперіалістів, а з усіх сил намагаються "очорнити новообрану коломийську владу, перекручуючи і пересмикуючи непідтверджену інформацію?"… Дійшло до того, що газета змушена була опублікувати відкритий лист засновника юридичної фірми "Адвіс" Сергія Грицюка до генпрокурора С. Піскуна… Усе, що накипіло на душі, було в цьому відкритому листі. Чому місцева прокуратура поводиться так, начебто в Україні діє закон про приватизацію цілих вулиць і про необхідність руйнування історичних центрів старовинних міст? Чому не прокуратура, а газета "Коломия кримінальна" бореться за те, щоб гуртожиток акціонерного товариства "Промбуд" не продали разом з його мешканцями з аукціону? Чому, приватизуючи державне підприємство "Шляховик", яке ремонтувало в місті дороги, його оцінили підозріло дешево, в неповних 60 тис. грн? І чому це воно стало на очах занепадати після приватизації? Наступний відкритий лист газети був адресований міністрові МВС М. Білоконю. У листі були просто-таки вбивчі факти про діяльність місцевої міліції. Настільки вбивчі, що зразу ж після його публікації в міськрайвідділі внутрішніх справ скликали прес-конференцію для журналістів, чого не було впродовж усіх 12 років незалежності. І на якій заступник начальника обласного УВС М. Березовський запевнив присутніх: "Публікація "Адвіса" про міліцію викликала в нас нормальну реакцію». На жаль, звіт з цієї прес-конференції став останнім матеріалом "Коломиї кримінальної". Засновника і директора фірми "Адвіс", на превелику радість усіх, про чию нечистоплотність мала нещастя писати газета, раптово заарештували, звинувативши у вимаганні грошей… Грицюка засудили на чотири роки утримання в колонії звичайного режиму з конфіскацією майна, Баранова – на два роки з тією ж конфіскацією… Кореспондент "Дзеркала" мав нещодавно зустріч з підполковником  міліції у відставці Сергієм Грицюком (на світлині), короткий звіт з якої пропонуємо увазі читачів. – Цікавить знати, пане Грицюк, як склалося ваше життя після звільнення? Чи вдається жити без образи за заподіяну вам владою несправедливість? – Ні, почуття образи немає. Проживаю я на даний час на Городенківщині, в хаті, що залишилася після батьків. Хата ще добротна, стару пічку я викинув і вимурував собі камін, тож якщо телефонує дружина й питає, де я, відповідаю: у Камінному залі. Маю кролеферму, кілька десятків курей, сію зерно, земельний пай віддав в оренду фермерові. Не сказав би, що аж так перетруджуюся, але зайвої ваги поволі позбуваюся. Сільське життя не сприяє ожирінню… – А як загалом живуть люди у вашій Торговиці? Живуть чи виживають? – Їхав сьогодні до Коломиї і взяв з собою в автівку родичку. Перший, хто нам трапився по дорозі, – явно підпилий чоловік. Хто такий, питаю родичку. Розповідає, що дружина на заробітках за кордоном, а він пиячить разом із сином. Якщо так далі піде, в селі залишаться хіба самі пияки й немічні каліки. Тисячі гектарів родючих земель навколо села прибрав якимось чином до рук приїжджий з Тернополя, нацарював трохи грошей і втік. Тепер ті землі розібрали місцеві фермери, господарюючи, як на дикому Заході. Сільрада права до них не має, бо землі поза селом, ніхто їх не вгноює, якщо щось і вкидають, то хіба хімію. Кинеш кукурудзу курям – навіть їсти не хочуть. Мабуть, відчувають, що пахне ГМО.  Хоча є й порядні фермери. Один такий, наприклад, зробив і до своєї, і до тещиної хати добротну дорогу, люди йому вдячні. – Ви особисто відчуваєте, що щось у країні все-таки змінюється на краще, що реформи працюють? – Як колишній міліціонер, я хотів би сказати про реформу в органах внутрішніх справ, це мені найближче. Можливо, з часом вона й дасть плоди, на яких розраховують ініціатори реформи, однак наразі ці плоди малопомітні. Візьмімо лише таку річ, як вихід міліціонерів, чи то пак поліціянтів, на пенсію в 45-річному віці. Та в цьому віці людина ще повна сил і енергії, років 15 вона ще цілком здатна служити суспільству. Ні, звільняйся, ми наберемо молодих і недосвідчених. Чи не тому, що  молодий не перечить начальству? Я сам був молодим і з готовністю виконував усе, що веліли, не завжди задумуючись над тим, наскільки законний наказ начальника. А досвідчений поліціянт уже буде думати, перш ніж виконувати, не наробить дурниць, боятиметься втратити посаду. Молодняк, отже, вигідніший начальству. Але не державі. Тим паче що в нас на сході війна. Ви знаєте, скільки міліцейських відставників, таких як я, в Коломиї? Та нас цілком можна взяти в стрій: міліцейські чини до міліцейських, військові до військових, спецназівці до спецназівців… Я сам, хоч і виповнилася шістдесятка, готовий ще прислужитися державі, звертався з цього приводу в військкомат. Обіцяли подумати. – Запитуючи про реформи, я мав на увазі передусім те, чи відчуваєте їхній вплив у своєму побуті, у спілкуванні з місцевою владою, якщо таке спілкування наявне. – Я учасник ліквідації катастрофи на ЧАЕС першої категорії. Уже 15 років стою на черзі в Коломийському міськвиконкомі, щоб отримати належну мені ділянку на будівництво житла. Якось уже й документи видали на ділянку, проте хтось із депутатів, наскільки знаю, виявився проворнішим за мене й прихватизував ту ділянку. Отакий мій досвід спілкування з органом місцевого самоврядування. – Повернімося до брутально знищеної, без судового рішення, як мало б бути, газети "Адвіс". Навряд чи ініціатива щодо її знищення виходила від тодішніх міліцейських чинів. Вам відомі справжні ініціатори погрому в редакції? – Відомі. Причому вони не лише розпорядилися знищити газету, але й, зловживаючи своїм службовим становищем,  домагалися потрібних їм рішень від міської влади. До речі, це люди, про яких багато коломиян і нині високої думки, вважають їх будівничими, мало не націоналістами. Дехто з них уже дає звіт Богові, надіюся, Він на небі справедливо розсудить. – А можна було якось уберегтися від допущеного свавілля т. зв. правоохоронців стосовно такої бойової газети? Ви все робили правильно? – Напевно, я недостатньо прискіпливо підходив до людей, які оточували нашу газету, занадто довіряв. Там були й порядні люди, не перечу, та були й ті, що довіряти їм не можна було. Для керівника це дуже важливо, щоб відповідально підходити до кадрового питання. АВТОР: Дмитро Карп'як