IT-підприємець, переїхав у 2007-му. Мені було некомфортно в університеті в Івано-Франківську, я відчував, що деградую. Переїхав, тому що хотів розвиватися.
Моя історія в Києві почалася після вступу в Могилянку. До того жив у Франківську, закінчив школу, один рік навіть встиг повчитися в університеті.
Я був дуже веселим хлопцем, знав багатьох людей з різних тусовок. Франик – це місто, в якому за вечір можна побачити десь 80% своїх друзів, сусідів, однокласників. Ще я був пластуном – це така скаутська організація. Вона дала мені додатковий набір цінностей, якими я тепер керуюся, наприклад, постійне бажання розвиватися, пристрасть до пізнання світу. Щось у мені виховали батьки, а дещо вже сам прокачуєш, наприклад, навик комунікації з людьми.
Мені було некомфортно в університеті в Івано-Франківську, я відчував, що деградую. Переїхав, тому що хотів розвиватися. Франик не міг дати мені Могилянку. Якби Могилянка була у Франику, можливо, я й не переїхав би.
Спочатку думав, що Київ – це дно. Жив посеред Троєщини, на Фестивальному, щоби влізти в маршрутку, я мав бути трошки реслером. Пам’ятаю один вечір – було дуже холодно, а я стояв на зупинці, слухав The Cranberries і думав, чи я вже починаю депресувати, чи ще ні?
"Франик зараз дуже крутий завдяки людям та їхнім проектам"
Кастинг-менеджерка, переїхала наприкінці 2011-го
Я зрозуміла, що Франківськ тісний для мене, Київ усе-таки місто можливостей.
Я до Києва переїхала у 16 років. У Франику займалася музикою, у мене музична сім’я, з 6 років навчалася гри на фортепіано, займалася вокалом, потім мене зацікавила гітара, тато навчив мене кількох перших акордів.
У 13 років зрозуміла, що хочу свій гурт. У музичній школі познайомилася з дівчинкою Соломією, яка також грала на гітарі, писала пісні, з нею поділилася своїм бажанням, вона мене підтримала. З часом ми знайшли хлопців, які грали на гітарі, барабанах, почали репетирувати. Коли в нас було приблизно 5 пісень, ми їх записали. Я не думала, що до нас прийде успіх, наші пісні будуть крутити по радіо і на телебаченні. Ми вели перемовини з продюсером із Києва, проте не були до цього готові, не хотіли віддавати своє життя у чиїсь руки.
Я зрозуміла, що Франківськ тісний для мене, Київ усе-таки місто можливостей. Тут велика творча тусовка, можна знайти багато однодумців, цікавих людей, зв’язки. Усі сюди їдуть заради цього. Дуже дивно насправді, як мене батьки відпустили у 16 років, я приїхала, вступила в коледж на режисуру видовищно-театралізованих заходів. Зрозуміла, що це та спеціалізація, яка охоплює майже все – і танці, і спів, і написання сценаріїв. Думала: я всебічно розвиватимуся, а далі вже зрозумію, чого хочу.
Перший рік я майже не виходила з дому, якщо виходила, то гуляла сама, дізнавалася, що, де і як. Було важко з українською мовою, усі на мене дивилися квадратними очима, коли я починала говорити. Тепер набагато простіше, люди полюбили українську, більше почали розмовляти нею. Далі вступила в університет, закінчила його і так з часом закріпилася.
Франик наче історичний, але з іншого боку – дуже сучасний.
У Києві я працюю, живу, насолоджуюся життям. Мені дуже подобається інколи просто вийти з дому і кудись іти. Іноді буває враження, що Київ безмежний. Навіть від звичайної прогулянки заряджаєшся позитивом, надихаєшся, на думку спадають хороші ідеї. Мені дуже подобається, що в Києві мене, по суті, ніхто добре не знає, я навіть із цією ціллю їхала. В Івано-Франківську в певних творчих колах мого батька знали, я відчувала, що будь-які мої проекти, спроби, невеличкі успіхи будуть вважатися як справа його рук, а я хотіла зрозуміти, чого я варта, спробувати себе там, де мене не знають.
Я вважаю, що інколи велике місто – це хороша нагода пізнати себе. У мене було багато амбіцій, здавалося, що я всього досягну, хотілося слави. А коли я тут пожила, встигла попрацювати у різних сферах, то збагнула, що хочу насправді іншого. Спокою, впевненості у тому, що буде завтра.
Івано-Франківськ дуже нестандартне місто, його не можна порівнювати зі Львовом, бо це два різні світи. Франик наче історичний, але з іншого боку – дуже сучасний. Коли я їхала, тут усього дуже бракувало, воно було майже порожнім. А тепер там дуже багато крутих проектів, стартапів, молодих людей, які роблять щось класне. А ще це дуже спокійне і відносно повільне місто. Якщо хочеться видихнути – вам сюди.
Я раджу відвідати Вовчинецькі гори. Їхати від міста 10 хвилин. З них відкривається дуже красива панорама. І взагалі – рухайтеся у бік гір, побачте ці неймовірні краєвиди, відчуйте цей спокій. Можна піднятися на Хом’як чи Лису гору і вдихнути на повні груди.
Веб-дизайнер, переїхав у 2013-му.
Зараз Київ дає те, що свого часу не встиг дати Франик – гроші, знайомства, можливості, що не закінчуються
Я закінчив університет за спеціальністю "англійська мова та література" в Івано-Франківську. Перша робота – у супермаркеті "Арсен" мерчандайзером, ще під час навчання. Це зараз моли та маркети всюди, а тоді він був єдиним у Франику й туди багато хто приходив потусити, це було модно. Не дивно, що мене туди тягнуло. Ще встиг попрацювати копірайтером, тоді лише з’являлися "айтішно-хіпстерські" компанії. Писав про гаджети англійською мовою. Це було моє останнє місце роботи у Франківську.
Франик видавався у ті часи дуже двіжовим. Друзі та знайомі постійно були перед очима, одні й ті ж тусовки, місця, обставини. Наче й весело, але починаєш звикати і нікуди далі не рухаєшся. Мені захотілося, щонайменше, інших людей.
Коли заходить мова про Київ, то це найчастіше про кар’єру, можливості. На той момент не було відчуття, що у Франику є якась перспектива. Але тепер усе сильно змінилося. Івано-Франківськ тоді й тепер – це різні речі.
"Івано-Франківськ тоді й тепер – це різні речі"
Переїзд трапився випадково. Двоє моїх близьких друзів вирішили рвонути до Києва, на той момент мій молодший брат уже навчався тут. Тож я зібрався і поїхав.
Перше відчуття після переїзду – новизна. Стан від цього піднесений. Ми з товаришем відразу пішли працювати в компанію копірайтерами. Усе навколо змінювалося, було невідомим, багато нових ситуацій. Наприклад, нічна поїздка на таксі через увесь Київ за перші зароблені гроші. У таких моментах ховався кайф перебування в цьому місті.
Зрештою, зараз Київ дає те, що свого часу не встиг дати Франик – гроші, знайомства, можливості, що не закінчуються. Ти можеш попросити в когось про допомогу чи допомогти сам. Усе під рукою. Мабуть, ці слова найкраще характеризують для мене теперішній Київ.
Якщо питають пораду, куди піти у Франику, звісно, крім Urban Space можу порадити ще "Говорить Івано-Франківськ", "Фабрику" чи "Десятку", остання наче й не дуже модна, але там нереально сісти через смачну та недорогу їжу. Колись давно ще був заклад "Химера", в якому проводилися рок-концерти, вечірки, там збиралася уся місцева богема. Легендарний заклад для багатьох людей. Але тепер його вже немає. Якщо хочеться відчути молодий Франківськ – раджу "Гост Бар", але вночі. Там весело. А ще є дуже красивий сквер за драматичним театром – колишній цвинтар. Там дуже красиво і спокійно.
консультантка з питань стандартизації та гостинності в ресторанах та кафе, переїхала у 2017-му.
Вирішила переїхати, тому що захотілося масштабу, змін у собі
Моє життя у Франику – це перш за все робота, а вже потім прогулянки до міського озера. Я працювала у компанії "23 ресторани", спілкувалася з гостями. Культурного життя у Франківську було не так багато, як хотілося би. Це були зазвичай квартирники, або вечірки на дворі у теплий сезон, які організовували друзі. Взимку – це кіно і зустрічі з друзями в кафе і в ресторанах. Я позитивно і досі до цього ставлюся, але це набридає, хочеться трохи різноманіття.
Вирішила переїхати, тому що захотілося масштабу, змін у собі. Їх найлегше робити, коли змінюєш місце перебування, оточення. Франик не міг мені цього дати. Хоча тепер там відбуваються дуже круті речі. Спочатку склалося з переїздом в Одесу, працювала там якийсь час, а вже звідтіля поїхала в столицю.
Люблю вечори на березі Дніпра, можна просто гуляти, ходити містом, навіть звичайні прогулянки приносять величезне задоволення.
Це була робоча поїздка тривалістю в місяць, але за перший тиждень перебування я зрозуміла, що хочу залишитися. Мені тут комфортно, легше навіть дихається. Різноманіття людей дає відчуття, що можеш реалізуватися, знайти власну справу. У тебе набагато більше можливостей.
Мене захоплює масштаб, темп Києва. Зараз це місто мого життя, немає розмежування, що це тільки робота чи тільки розваги й тусовки. Усе дуже органічно. Люблю вечори на березі Дніпра, можна просто гуляти, ходити містом, навіть звичайні прогулянки приносять величезне задоволення. Бувають проблеми з житлом – змінила вже три квартири, але це дрібниці. Наразі живу на Подолі, гріх жалітися.
Усім, хто буватиме у Франику, раджу ознайомитися з тим, що робить платформа "Тепле місто" та її партнери – громадський ресторан Urban Space і, звісно, Promprylad. Враховуючи темп розвитку, який взяв Франківськ – це буде Силіконова долина в Україні.