Бадьорими мелодіями повстанських пісень у виконанні гімназіального духового оркестру зустріла зала Народного дому, заповнена здебільшого учнівською молоддю, Героя України Дмитра Павличка. Знаний поет, дипломат, політичний і громадський діяч, незважаючи на вельми поважний вік, прибув до міста своєї юності з творчим вечором під оптимістичним гаслом "Пора перемагати". І треба визнати, що впродовж усієї двогодинної зустрічі зі сцени так і струменіло оптимізмом, патріотичним натхненням. Хоча, наскільки можна було почути в фойє Народного дому перед початком зустрічі, свіжий терористичний акт біля телеканалу Еспресо аж ніяк не додав людям віри в швидку й остаточну перемогу над зловорожими силами. З визнання того, що "сьогоднішня дата, 26 жовтня, є тяжким днем нашої історії", і розпочав гість виступ. Правда, це визнання не стосувалося постраждалого депутата-радикала Ігоря Мосійчука, мова була про 26 жовтня 1937-ого, коли чекіст Матвєєв навів дуло свого револьвера у карельському урочищі Сандармох на перших з 1.111 в’язнів комуністичних концтаборів. Серед убитих у потилицю кулею садиста були й 300 українців — письменники, художники, артисти… "Вважаю, — наголосив Д. Павличко, запросивши залу взяти участь у хвилині мовчання, —  що Церква, Президент, Верховна Рада мають визнати 26 жовтня Днем скорботи і донести жорстоку правду про розстріли у Сандармоху всьому світу". Найохочіше, тобто чи не основну частину виступу, говорив гість про Івана Франка. У столиці України досі немає нормального пам’ятника Франкові, а це ж для нас, без перебільшення, "цілий океан, космос". Ми сміливо можемо вважати себе Франковою нацією, адже це він виховав нас як європейців. Павличко виступив ініціатором пам’ятника, який мав би бути, за його словами, заввишки з триповерховий будинок, повернутий до Дніпра. Поки що триває процес збирання коштів на монумент, і він бігає, "випрошуючи кошти, як хлопчик". 130 тисяч гривень виділив Леонід Кравчук, дав гроші й Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, тисячу доларів надіслала західна діаспора, він попросив банк, щоб не переводили гроші в гривні й не дорого правили за зберігання доларів. А владу наразі вирішив не турбувати, "ось як назбираю хоча б півмільярда гривень, тоді звернуся до Президента Порошенка". З огляду на поважний вік гостя ведуча Ольга Руданець побудувала програму таким чином, щоб він не перевтомлювався перед мікрофоном. Тому слово часто брали читці театру "Орфей", медколеджу, декламуючи вірші Павличка, виступали вокальні ансамблі з ЗОШ № 8, з Раківчика, "Покуття" Дани Демків майстерно виконало "Танець поважних гостей"… Та й сам поет охоче читав нові вірші, присвячені Коломиї, признаючись, що "і в Києві живе мій коломийський дух". А знаменитий пролог до Франкового "Мойсея" виголосив з пам’яті, лише де-не-де збиваючись. "Надіюся, присутні тут підтримають мою пропозицію присвоїти шановному панові Павличку почесне звання професора філології і філософії гімназії", — звернувся до зали директор Коломийської гімназії ім. Михайла Грушевського Володимир Ткачук. "А депутати міськради, переконана, одноголосно проголосують за те, щоб присвоїти йому звання "Почесний громадянин Коломиї", — взяла також слово начальниця відділу культури міськвиконкому Уляна Мандрусяк. Закінчилася ця насичена поезією і музикою зустріч відповідями на деякі запитання, що особливо цікавили присутніх. Зокрема про перебування Павличка в сотні "Спартана", про що він детально розповів, закінчивши таким реченням: "Я був воїном УПА два з половиною місяця і сьогодні вважаю себе воїном УПА". Різко негативно висловився поет і про Московський патріархат, висловивши здивування з факту наявності в нашому місті московських церков: "У Коломиї має бути українська церква, тобто греко-католицька і Київського патріархату.  Обидві вони мають нарешті зійтися, щоб не керували нами ні Москва, ні Рим". Не менш різкі висловлювання звучали й на адресу Саакашвілі, якому пора збиратися додому, а не влаштовувати колотнечу під стінами Верховної Ради. На погляд кореспондента "Дзеркала Коломиї", творчий вечір лауреата Шевченківської премії Дмитра Павличка вирізнявся, на відміну від останніх творчих зустрічей у нашому місті з більш-менш відомими людьми, патріотичною наснаженістю, без намагань згладжувати гострі кути й без надмірної толерантності до явних чи прихованих недругів Української держави. Павличко глибоко переконаний: держава наша є  і буде, хоча ми наразі, як це не прикро казати, "назовні вільні, а внутрі раби". Отож потрібно вслід за неодноразово згаданим Павличковим патроном "лупати сю скалу". Після творчого вечора "Дзеркало Коломиї" поцікавилося також думкою про зустріч у Народному домі присутніх там людей. Ось що вони відповіли. Григорій Гуменюк, гімназійний товариш Д. Павличка, голова Всесвітньої асоціації коломийських гімназистів: "Можна інколи почути від окремих осіб, що Павличко, мовляв, колабораціоніст, співпрацював з комуністичним режимом. Нізащо з цим не погоджусь. У мого давнього товариша ще гімназійний дух, а це, кажучи словами Декалогу ОУН, "дух одвічної стихії". Пригадую, як він виливав у Львові переді мною душу, змушений їхати на якісь пустопорожні комсомольські збори. Хто як не Павличко поставив після розвінчання культу особи Сталіна питання про потребу нового культу, культу нації? Згадайте лишень його вірші "Жест Нерона", "Молитва", "Два кольори"… Побажав залишитися невідомим: "Ви звернули увагу на те, що в залі мало старших людей? Багато з них у ці хвилини вистоюють чергу в пенсійному фонді, прагнучи довідатися, чому або зовсім не отримали обіцяних підвищених пенсій, або отримали дуже мале підвищення, не таке, як було обіцяно. А патріотизм усе-таки мусить на чомусь ґрунтуватися, на порожньому місці він не виросте". АВТОР: Михайло Германюк ФОТО: Андрій КАНЯ