Дай Боже жартувати, аби не хорувати

Так, європейські аналітики мають рацію, Володимира Зеленського не підтримали ті, хто боїться невідомого майбутнього. Серед таких виявилася  більша частина західного регіону України, а також закордонних виборчих дільниць. Тому й проголосували 31 березня здебільшого за Петра Порошенка, вимушено заплющивши очі на обмаль реформ і велетенські масштаби корупції. Страх перед захланною Московщиною, щупальці  якої можуть задушити й наші терени, змусив людей до трьох речей: думати, думати і ще раз думати. І люди дійшли висновку, що краще підтримувати, поки є така можливість, курс на НАТО й хоч мляву, та все ж українізацію, аніж пиляти пізніше лобзиками могутні сибірські кедри. Або, в кращому разі, протистояти на Далекому Сході китайцям.

Інша, значно більша, частина України, мабуть, упевнена у світлому майбутньому під проводом комедіянта. Тому й зупинила свій вибір на Володимирі Зеленському. Дехто з наших гнівно називає цих виборців “савєцькими хахлами”, дехто в запалі взагалі заперечує наявність сірої речовини в їхніх мізках. До речі, вони теж не церемоняться з оцінками, відгукуючись про вибір т. зв. порохоботів. І як тут єднатися-брататися? На якій тривкій основі?

Зате Європа, наскільки можна зрозуміти з перших медійних відгуків, хвалить нас усіх загалом за успішну побудову демократичного суспільства. На відміну від Росії чи Білорусі, результат українських виборів не піддавався точному  прогнозові, інтрига зберігалася до останнього моменту, отож громадянам України є чим гордитися. Тим паче що й організація виборів була належна.

Погоджуюсь, з розгулом демократії у нас усе гаразд. Хочеш бути серед претендентів у президенти? Нема нічого простішого. Вицигань у першого-ліпшого олігарха, якщо не зумів сам накрасти, 2.5 мільйона гривень — і претендуй. Навіть Роман Насіров, чий образ навіки злився в народній пам’яті з картатою ковдрою, в якій його виносили не так давно правоохоронці з Феофанії, зазіхнув на лаври переможця президентських виборів. А Юрій Бойко взагалі дозволив собі полетіти чартерним рейсом до міста-героя Москви і дружньо побалакати з тамтешнім прем’єром. Після чого преспокійно повернувся в рідні пенати і набрав майже 12 відсотків голосів захоплених мужнім вчинком виборців. Що таки багатенько порівняно хоча б з націоналістом Русланом Кошулинським, який не спромігся й на 2 відсотки.

З приводу Кошулинського. Кандидат він був явно непрохідний, і як на мене, заслужено непрохідний. Замало мав, кажуть тепер, харизми. Згадати хоча б його виступ у коломийському Народному домі. Надто спокійний тон, надто миролюбний вигляд. За першою освітою кухар, доводилося добувати у важких метеорологічних і психологічних умовах золото на Колимі… Хто присягнув би, що в жилах цього чоловіка тече кров борців? Тому й похвалитися результатом виборів не може. Тому єдиним плюсом для української дипломатії, якщо вона не зверне все ж з європейського шляху, буде те, що наші дипломати матимуть на руках козир супроти московських: згадайте нікчемний результат Кошулинського і не розказуйте більше байок про страшних українських націоналістів і антисемітів.

Отож особисто мене, як збагнув уже, очевидно, читач з характеру статті, підсумки першого туру виборів не надихають. Важко уявити, що чинний Президент Порошенко зуміє підібрати правильні слова, щоб викликати до себе симпатію прихильників свого суперника. Так само важко прогнозувати, що виборці Анатолія Гриценка чи Юлії Тимошенко, не кажучи вже про Юрія Бойка, масово проголосують 21  квітня за Петра Олексійовича. Не маю особливої надії й на обіцяні начебто теледебати на Суспільному.  Хоча б тому, що навряд чи прихильники Зеленського звертатимуть посилену увагу на аргументацію висловлених тез і вміння якомога доступніше формулювати складні зовнішньополітичні питання. Вони взагалі, таке враження, телевізором мало цікавляться.

Тому хотілося б насамкінець побажати всім нам, кому дорога подальша доля Батьківщини, одного — щоб не сповнився закон Мерфі, який звучить так: якщо вам погано, дуже погано, так, що не може вже бути гірше, то знайте — буде ще гірше; прийде ще гірший.

АВТОР: Дмитро КАРП’ЯК

Читайте також: Любіть Україну, вашу мать!