Додому Новини Політика Чи можна стати Ротшильдом на Запрутті?

Чи можна стати Ротшильдом на Запрутті?

0
Поділитися

Є такий бородатий анекдот. Господь вирішив чимось віддячити богомільному чоловікові, сказав, аби той просив, що собі зажадає. І чоловік, не вагаючись, попросив землі. Чим більше, тим краще. І Всевишній прорік: гаразд, сідай на коня і мчи галопом. Скільки до вечора землі об’їдеш, стільки собі забереш. Чоловік так гарцював, що загнав коня до смерті. Далі побіг сам, доки не звалився з ніг. Падаючи, кинув поперед себе шапку: «А там я собі ще цибульку посаджу!». І вмер нагло від серця…

Захланність людська не знає меж. Треба-не треба, але гребу під себе усе, що погано стоїть.

Don Yapon

А «погано стоїть» не лише лом під чужим плотом, чи дошка під сільрадою і їх доконче треба вночі приватизувати. Лом і дошка навіть не надаються до порівняння з тим, що «погано стоїть» у Нижньому Вербіжі.

Тут у районі кута Віпханка «погано стояли» заливні луги та зарінки над річкою Лючкою, кущі ожини, тополі, вільхи, верби, черемхи на тих лугах, пасовища тощо. А на додачу до перечисленого «погано стояли» чотири ґаздівські городи, доглянуті й обходжені самими ґаздами. На цих працелюбних ґаздів громом з ясного неба упала вісточка, що їхні законні сотики уже належать іншій людині. І та людина має на них також законний документ. І також з сільрадівською печаткою.

Про те, що добрий шмат запруття приватизовано відомим на Коломийщині «собирателем земель» Михайлом М’якущаком і всією його великою родиною, мешканці кута Віпханка дізналися випадково, відкривши у комп’ютері кадастрові номери земельних ділянок села. І отетеріли! Їхні помешкання виявилися у справжнісінькій резервації. Всі землі довкола, де звиклося випасати худобу, збирати гриби і рвати ожину, – все воно, як мінімум, уже шість років належить одній людині і його вельмишанованій родині.

Спочатку забили сполох стосовно двох гектарів, які записано на сваху хазяїна. Копнули глибше. Накопали ще десять гектарів урізаної в громади землі. На запит «Дзеркала Коломиї» в Управлінні Держгеокадастру району факт власності підтвердили. Перевірили всі документи. Законність не порушено на жодній фазі приватизації. Сумнів викликала тільки одна фаза. Але не забігатимемо вперед, про цю фазу піде мова згодом.

Отже, ниточка потягнулася ще далі. Загалом виявлено ще десять гектарів, записаних на зятя, доньку та інших кревних і свояків «собирателя». А відтак ще десять. На момент написання цього нарису люди нарахували понад 20 гектарів віковічної громадської землі, яку жодна з попередніх окупаційних влад не розбазарювала. А нині це вже громаді не належить.

Люди дивуються, навіщо чоловікові хащі? У документах сказано про цільове призначення: для ведення селянського господарства. Ми роздивилися ті землі. Будь-який притомний ґазда нізащо не привласнив би собі нікудишню для обробітку територію біля річки, яка оберігає ґрунти від ерозії та повеней і на якій нічого путнього не утнеш. Хіба що спиляєш дерева для опалення. Дещо при тому заробивши. Однак, запрутянським Ротшильдом точно не станеш.

А тепер про найголовнішу фазу незграбної схеми, – де кота закопано.

Дозвіл на приватизацію земель сільради дає сесія сільради. І жодна інша установа.

Шість років тому, як виявилося, депутати на черговій сесії такий дозвіл буцімто дали. А нині, коли піднявся галас, окрім двох-трьох тодішніх народних обранців інші раптом утратили пам’ять. Почали січку стругати, мовляв, достеменно не годні згадати, за що тоді голосували і чи голосували взагалі. Суто по-людськи їх зрозуміти можна, – не хочуть вішати дохлого кота на колишню головиху. Тим більше, що вона зробила для села чимало добрих справ і люди її шанують. А тепер запевняє, що з чотирма городами сталася прикра похибка. Але напливає резонне до народних представників запитання: якщо ви не можете згадати, за що на тій злощасній сесії голосували і чи питання передачі згаданих земель панові М’якущаку, чи комусь іншому взагалі на сесійне засідання виносилося, то які з вас представники народні?

Напливає резонне до народних представників запитання: якщо ви не можете згадати, за що на тій злощасній сесії голосували і чи питання передачі згаданих земель панові М’якущаку, чи комусь іншому взагалі на сесійне засідання виносилося, то які з вас представники народні?

Тим часом відкрито кримінальне провадження на предмет законності рішення сесії – чи виносилося питання приватизації на її розгляд, чи ні. Якщо підтвердиться законність, то тодішня сільська адміністрація, тодішні депутати й одіозний «собиратель земель» обійдуться тільки громадським осудом. Якщо ж буде доведено зворотнє, то лише громадським осудом справа не завершиться. І хтось добряче обпечеться.

Уже після того, як скандал набув публічності, терміново скликано сесію сільської ради, на якій прийнято рішення про повернення зарінків, городів, лугів і пасовищ у громадське користування. А перед тим фахівці мають точно визначити, які спірні землі кому належать і на яких підставах. Бо в каламутній воді багато чого на гачок наловити можна. Здається, чим швидше це буде зроблено, тим меншою кров’ю обійдеться сільська адміністрація, причетна до ризикованої гри з законом. А мешканцям Нижнього Вербіжа слід не обирати до свого маленького парламенту забудьків і сплюхів, які можуть проциндрити усе народне добро включно з особистим майном. Або підписатися під власним вироком, списавши все на склероз.

Андрій МАЛАЩУК