Додому Авторські колонки Час – це фантазія і парадокс дійсності

Час – це фантазія і парадокс дійсності

0
Поділитися

Час – це фантазія. Нічого не відбулося у минулому і нічого не відбудеться у майбутньому, якщо ми не житимемо теперішнім. У кожен момент світ «розколюється» на декілька світів. І у голові місцевих жителів народжуються сотні варіантів про те, як могло би бути чи як було, а зараз немає. Не до кінця зрозуміло, коли цей світ «розколюється» і де діваються наші з вами варіанти життя. Це концепція паралельних світів, які люди створюють своїми фантазіями. Тому час – це фантазія і парадокс дійсності. Чому так відбувається?

Мені здається, що Коломия – це місто, де час має прекрасні тепличні умови. Фантазуємо кожної секунди і домальовуємо своїм зором красиві балкони, справжніх друзів, найкрасивіших собі наречених і школу без домашніх завдань.

Don Yapon

Нещодавно я зауважила, як гамірно і радісно вибігають діти зі школи. Хлопчики емоційно обговорювали нову відеогру. Це означало лише одне, що ці діти живуть у неймовірних і цікавих світах, які самі створюють, граючи у Варкрафт чи Доту.

Свідомість коломийських звичайних дітей є нестандартною. Вони весь час шукають альтернативу теперішньому. Домашні завдання чи гра? Відповідь очевидна.

Їхня свідомість була технічно перепрограмована і вони уже ніколи не зможуть адаптуватися та прийняти класичний процес освіти і виховання. Данила чи Катерину викликають до дошки і змушують розповісти пафосно з правильними паузами і широкими жестами вірш, який давно втратив вартість і актуальність – реакція очевидна. Хтось щось розказує біля дошки, при цьому не показує цікавих кольорових картинок, не коментує свіжими мемами – смертельна нудьга.

Пасивна участь і ніякого контролю над ситуацією. При будь-якій спробі змінити систему ми створимо її знову. Цикл повторення невідворотний.

У школах від педагогів можна почути, що діти повинні повернутися до читання Шевченка, писати непотрібні ні для кого диктанти і множити у стовпчик. Катастрофа для дітей у тому, що вони не здатні повернутися в минуле і зрозуміти своїх літніх вчителів. Чи у тому, що вони знають, як краще подолати проблему, але не мають право це зробити, бо система твердить інше. Таким чином підлітки уже ніколи не зможуть до цього пристосуватися. Можливо, це звучить категорично, але у цьому є своя правда.

Діти повинні знаходитися у ситуації, в якій є можливість впливати, а школа – це заклад, де неможливо вносити свої корективи, контролювати дії і реалізувати свої можливості, а тільки пасивно коритися. Школа буквально створена для того, щоб позбавляти дітей задоволення.

Мені здається, що батьки недооцінюють силу впливу технологій на програмування свідомості дітей. Підлітки більше не носять кишенькових годинників, тому що це однофункціональні речі. Для чого годинник, якщо є смартфон?

Єдина річ, яка хвилює їх, – це скільки часу буде завантажуватися фільм, відео чи гра. Ми живемо у місті, де поки що немає швидкісного 4G Інтернету, але нам варто думати про те, що пропонувати молодому поколінню, яке суттєво відрізняється від нашого «динозаврового» мислення.

Новаторство – це вияв ініціативи, творення нового у науці, мистецтві, управлінні. І, на мою думку, в Коломиї новаторство, як і час, має свої унікальні тепличні умови.

Психологія вивчає новаторство як специфічний вид діяльності, в ході якого можна досягнути неможливого і вийти за межі існуючого. Справді, час – це фантазія. Найкращий спосіб фантазувати – вийти за межі свого комфорту і спроектувати нову іграшку, новий спосіб заохотити, і все це має іти з найкращих побажань.

Я думаю, що багато життєвих проблем можуть бути вирішеними простим способом. Зрозуміти свій темпоритм: озирнутися назад, поглянути вперед і піти у ногу з теперішнім.

Багато проблем у місті, однак не проектуйте це на те, що система побудована так, а робіть те, що хочеться. Діти теж роблять, що хочуть, і дозвольте їм бути новаторами. Простий спосіб змінити Коломию – це оцінити і зрозуміти свій ритм, своє сприйняття часу і прийняти сприйняття часу інших.

Діти у свою чергу теж мають свої особливості, і до всіх не пристосуєшся. Вони сучасні гедоністи. Просто хочуть жити заради власного задоволення і уникати страждання, полювати за новими враженнями і досвідом.

Ми повинні про це думати перед тим, як когось повчати чи вішати ярлики: «тупий», «інфантильна», «ліниві» чи «деспот».

Надія СТЕФУРАК