Знаємо, що Україну захоплювали й окуповували насамперед через те, що це – багата, щедра земля з хліборобським мирним людом. У різні історичні періоди вільних українців перетворювали на кріпаків, наймитів, колгоспників, а гітлерівці навіть вивозили родючі українські ґрунти до Німеччини. І ось на 25-ому році нашої Незалежності ми побачили, що є працелюбніші за нас народи, а на бідніших землях люди живуть багатше за нас. Чому ця найбагатша земля тепер стала землею найбіднішого в Європі населення? Ми відразу почуємо відповідь: така наша влада. А хто обирає владу? Народ. Виходить, такий наш народ? У сучасній Україні занедбана земля, зникло тисячі рік і потічків, знищено ліси й гаї, упало поголів’я худоби й свиней, занечищено луги й балки… Наш народ, який обожнював сонце, воду й дерева, перетворився на великого природного нахабу й нищівника. Преса пише, що майже половину молокопродуктів ми завозимо з-за кордону, експортуємо цибулю, часник, картоплю, не кажучи про рис, банани і т. д. Інвестори не вкладають кошти в розбудову української харчової промисловості як з причини конкуренції, так і з причини нашої недолугої кредитної та податкової систем. На місцях ініціативи надто скромні, бо ідею побудувати якусь маленьку ферму чи невелике підприємство відразу ж убивають запитаннями: "Тобі цього треба? Хочеш годувати всіх тих нахлібників, які будуть тобі без кінця докучати? Хочеш на них робити і не спати? А як настануть вибори, то будуть тебе змушувати підтримувати владну силу. А не підтримаєш – знищать перевірками". Молодь сама створила для себе приблизно такий погляд на теперішню господарку: "Наші батьки тяжко працювали, а з того ніц не мали, а ми не хочемо бути прив’язані цілодобово до худоби, до поля, до сіна. Ми не будемо такі дурні!". А що натомість? Частина сільських молодих людей просто гайнує час по барах, вештаючись середмістям, а частина виїжджає за кордон. Худоба, свині й кури зникають разом з старшим поколінням. Пригадую розмову з одним відомим господарником Коломийщини, який казав, що дарма місцеві сили так б’ються над коломийським ринком. Мовляв, років через 10 цей ринок (базар) щезне сам по собі. Його поглине дрібне організоване виробництво. Однак минуло вже 15 років, а ринок наш як був, так і залишився, ще й навіть збільшився. Непередбачувана ця українська реальність, замкнуте коло: народ існує сам по собі, влада – сама по собі, економічні закони – самі по собі. Ну скажіть, що подумав би якийсь американський теоретик економіки, якби йому сказали, що в наших кількатисячних селах нема жодного підприємства, половина людей ніде не працює, але стоять двоповерхові хати і люди їздять на автах?! Або ж навпаки: занедбані села з депресивним, байдужим населенням, яке не вміє боротися за свої права, а єдине, що вміє – пиячити, ледарювати і нарікати. Мабуть, він сказав би, що з таким ще не зустрічався і що це якийсь суперечливий феномен, нонсенс, безглуздя, абсурд. І справді, наша економічна реальність – це і є нонсенс. Однак рано чи пізно це безглуздя або мусить змінитися і підпорядкуватися економічним законам, або ж спричинити щось жахливе. Можливо, ми навіть станемо свідками цього. Микола САВЧУК