Додому Новини Суспільство Байдужість може вбити

Байдужість може вбити

0
Поділитися

Трагічна історія, яка трапилася наприкінці січня, сколихнула Коломию. 38-річний поранений боєць АТО Руслан Свирид, який жив без родини, помер у власній квартирі у повній самоті.

Як пізніше встановив розтин, причиною смерті стала серцево-судинна недостатність. Кілька днів тіло померлого лежало у квартирі, поки його не виявили сусіди.

Don Yapon

Як пише “Дзеркало Коломиї“, до війська Руслана Свирида мобілізували у липні минулого року. 17 жовтня на Луганщині боєць потрапив під артилерійський обстріл, внаслідок якого зазнав важких поранень, зокрема отримав забій головного мозку. Опісля тривалий час лікувався у військовому госпіталі, потім – був відправлений на реабілітацію до Коломиї.

Чи могла смерть пораненого військового стати результатом байдужості медиків та соцслужб? Як вважає заступник директора департаменту соціальної політики ОДА, депутат облради Ярослава Ульванська, могла. Про це вона повідомила на засіданні обласного Координаційного центру допомоги пораненим.

«Руслан Свирид помер 24 січня, майже тиждень тіло лежало вдома, де цей одинокий чоловік проходив реабілітацію після лікування в госпіталі. Розтин тіла показав, що причиною смерті військового стала серцево-судинна недостатність. Як можна було допустити, щоб він помер від цього? Свирид лікувався від сильного забою головного мозку наслідку вибуху міни. Мені дуже болить цей випадок, бо він, на мою думку, свідчить про байдуже ставлення до пораненого з боку служб, які мали б ним опікуватися», розповідає Ярослава Ульванська.

В управлінні праці та соціального захисту населення Коломийської міськради вважають дещо інакше і розповідають свою версію.

«12 січня ми отримали відповідь на запит від Коломийського міського центру первинної медико-санітарної допомоги про організацію проведення невідкладного лікування та реабілітації учасників АТО, розповідає начальниця управління соцзахисту Галина Гурак. – У переліку з дев’яти поранених військових станом на 4 січня був і Руслан Свирид. Нам повідомили: чоловік стаціонарно лікується в неврологічному відділенні Коломийської ЦРЛ. І більше жодних даних, в тому числі домашньої адреси бійця, аби до нього навідатися, нам не надали».

У листі вказано, що «дані особи стоять на особливому контролі, їх постійно відвідує дільничний лікар-терапевт закріпленої за адресами відповідної амбулаторії загальної практики сімейної медицини».

«Оскільки адресу Руслана Свирида нам не надали, продовжує працівниця соцслужб Лілія Бирчак, – ми самі почали шукати цю інформацію. У лікарні ми бійця вже не застали. Нам повідомили, що він перебуває вдома. Тоді ми подалися туди. Але не встигли. Сусід Руслана, який зустрів нас біля будинку, сказав: військового знайшли мертвим».

Дорікання у байдужості до військових у соцслужбах відкидають. Переконують: з військкоматом співпрацюють, інформацію про поранених отримують з перших рук, а Руслана Свирида не догледіла медицина.

«Дільничний лікар, який знав, що військовий не має сім’ї, мав би щодня навідуватися до нього, цікавитися, як він почувається, та повідомити у соцслужби, – каже Галина Гурак. – Так, людину можна було врятувати. Але на те є медицина, психологи… Де був той дільничний лікар, якщо тіло бійця лежало у квартирі кілька днів?».

Начальник Коломийського міського центру первинної медико-санітарної допомоги Володимир Мельничук каже, до бійця навідувалися, але вдома застати не могли. «Тут не винна медицина. Як тільки отримуємо інформацію від військкомату про пораненого бійця, одразу навідуємося до нього за місцем проживання, – розповідає Володимир Мельничук. – Після виписки з лікарні дільничний лікар приходив до Руслана Свирида, але його не було вдома. А родина, яка з ним не проживала, не мала інформації про його перебування».

Коломийський військовий комісар Олег Пархоменко у коментарі ДК розповів, що жодною інформацією про перебування пораненого бійця на лікуванні у Коломиї не володів. «Про поранення Руслана Свирида мені не було нічого відомо. Знаю тільки зі слів, що він спочатку лікувався у Львівському військовому госпіталі, а потім у Коломиї. Але ж знову постає запитання: хто в Коломиї взяв його на лікування, коли мало бути направлення від військкомату? Чому ніхто з медиків нам про це не повідомив? – цікавиться Олег Пархоменко. – Випадок зі Свиридом – поодинокий. У військкоматі взаємозв’язок з бійцями налагоджений. І ми досі не можемо зрозуміти, як так сталося…».

Прецедент смерті пораненого учасника АТО оголює гостру проблему для нашого суспільства – психологічна та соціальна реабілітація військових. Бійці, які бачили жахіття Сходу, потребують захисту як від державної, так і від місцевої влади.

Чи правильно вчинили медики, відправивши з госпіталю додому на реабілітацію пораненого учасника АТО, де за ним нікому було доглядати? Чому соцслужби дізналися про Руслана Свирида, який з листопада перебував на лікуванні в Коломиї, лише у січні? І хто має брати під опіку військових, які повертаються зі Сходу?

Життя Руслана Свирида можна було врятувати. У цьому переконані як працівники соцслужб, так і медики.

Можливо, цей кричущий випадок спонукатиме до більшої відповідальності за життя тих, хто захищає нас на війні.