Наприкінці старого року, 17 грудня, в американському Балтиморі помер Святослав Караванський. Для тих, хто нічого не чув про Караванського, необхідно сказати, що цей мовознавець, поет, журналіст народився 1920-ого в Одесі, з молодих літ зв’язав себе з бандерівським підпіллям, провівши третину життя через свої ідеологічні переконання за колючим дротом. Один час доля звела його в сталінському концтаборі з нашим краянином, легендарним сотенним УПА Мирославом Симчичем, який, мабуть, міг би розповісти про ідейного побратима значно більше, ніж я.
Я ж уперше почув, властиво прочитав, Караванського в середині 1960-их в ілюстрованому журналі "Україна". Цей популярний тоді журнал розпочав друкувати його "Практичний словник синонімів української мови", однак незабаром публікація була перервана. Автора, щоб не був такий мудрий зі своєю хохляцькою мовою, тишком-нишком запроторили туди, куди комуністи запроторювали всіх, хто мав розвинуте національне почуття. І коли я, новоспечений солдат радянської армії, відбував пізніше службу у Володимирській області РФ, я й гадки не мав, проходячи якось повз тюрму у Володимирі на Клязьмі, що за її мурами карається першорядний знавець нашої мови.
Що боліло передусім Караванському впродовж його страдницького життя? Накинуті Москвою українській мові правописні кайдани. Він був одним з небагатьох, хто чітко усвідомлював: денаціоналізація поневоленого народу може закінчитися або відродженням, як в Ізраїлі, або ірляндизацією, як в Ірляндії. Який же кінець готуємо ми денаціоналізованій Україні? — ставив перед собою нелегке питання Караванський. Саме ми, наголошував, а не якась міфічна доля. Або ми відродимо врешті-решт питомі риси нашої мови, відбиті в українському правописі, або запанують риси, запроваджені кремлівською мафією. І українці як окремий етнос будуть остаточно знищені.
Найпромовистішою ілюстрацією того, наскільки важко дається відродження нашого національного скарбу — самобутньої і цілком окремої слов’янської мови, може служити хоча б один з численних епізодів з активного творчого життя Святослава Караванського. Маю на оці його виснажливе листування з газетою "Літературна Україна" 2008 року.
Письменницька газета надрукувала тоді статтю Василя Гея про потребу змін правопису. А в наступному ж числі з’явилася стаття проти висловлених Геєм думок. Караванський, звісно, підтримав Гея і вислав з Америки відповідний матеріал. Доводячи, що не варто писати на московський лад хеппі енд, секенд хенд чи Хелловін, українцям краще писати й вимовляти геппі енд, секенд генд і Голловін. Як не варто передавати іншомовне імя Наnnа незвичним для українців Ханна, відміняти на російський лад питомі українські прізвища Лесів або Швець: Лесів — Лесіва, Швець — Швеця. Для українця природно писати і вимовляти Лесева, Шевця. Та й вилучену "націоналістичну" лексику пора повертати, позбуваючись усіх цих накинутих нам общин, казначейств, землеробів, витоків, правлячих класів і т.д. і т.п.
Редактор "Літературної України" Сидоржевський маринував статтю Караванського п’ять місяців, аж поки той не написав, що думає про стиль роботи редактора, який цензурує погляди читачів, віддаючи перевагу прихильникам правопису Кагановича — Постишева. Нарешті скорочену статтю Караванського після довгої тяганини опублікували, причому аж на шостій сторінці. На першій сторінці газети пішла стаття на захист автора "Полтави" і "Наклепникам Росії" Пушкіна. Видно, редакторові більше боліла кривда, нібито заподіяна Пушкінові, ніж кривда, заподіяна Україні.
І ось такі помилувані Сталіним голохвостови, ось така "кадра" вдає з себе еліту! — не міг примиритися Караванський. Не забуваючи уточнювати при цьому, що сам він зовсім не належить до прихильників харківського Скрипникового правопису ( у мові п’ятої колони —"діяспорного"). На переконання Караванського, Микола Скрипник був творцем правопису тоталітарного диктату. Прозахідний український правопис він ухвалив тому, що компартія якраз тоді роздувала "світову пожежу" і цей правопис мав стати знаряддям просування революційних ідей в українські маси Заходу. Трохи пізніше, коли партія переглянула ідею української участі у "всесвітній пожежі", правопис змінили.
Прикро писати, однак Караванський (хай спочиває з Богом), оцінюючи діяльність нинішньої української влади, cтвердив, що в мовному питанні вона веде політику Януковича, тобто ірляндизує Україну. А простіше кажучи, будує Малоросію.
Дмитро КАРП’ЯК