ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

header-ad

Толк з толок

Щороку перед Великоднем українці організовують толоки. Коломия не залишилась осторонь: міський голова запросив громаду долучитися до прибирання міста. Проте не всі готові взятися до справи. Ще століття тому люди бралися до прибирання без жодних нагадувань. Це було добрим ґаздівським звичаєм. Нині - зась.

Читаю в обговоренні під закликом прибрати Коломию до свят: "А як же.  Хай прибирають двірники", "за що я плачу податки!!!!" (це поширене обурення, особливо серед тих, хто податки не платив зроду-віку). Далі - нарікання на "АВЕ", злі жарти, меми... При тому, що заклик стосується прибирання у власних дворах. І навіть серед тих, хто мирно лайнув, знайдуться одиниці справді готових до суспільної праці. Що з нами не так?

Якась відраза до толок з’явилася в українців відносно недавно. Ні, підозрюю, що і в давнину знаходився лінивий Омелько, який вмудрявся спати під плотом, коли всі працювали. Але більш поширене невдоволення від колективної праці явище нетипове. Швидше навпаки. Тут зіграла роль "добровільна примусівка" радянської доби: хоч не хоч - мус. І всі поголовно на парад чи патрулювати вулиці міста в пошуках "неблагонадьожних лиць". За іронією неблагонадьожними виявлялись молодики-інтелігенти з "непонятними" книжечками й відмінною від старшого брата точкою зору. Тим часом пияк-дебошир - то слабкий пролетар, якого треба розуміти, шкодувати й благословляти.

Так-от, ці примусові зібранівки зіграли з нами злий жарт: навіть ті, хто був звиклий попрацювати для громади, втратили до того діла охоту.

Проте щороку сходить сніг, а з-під нього вилазять усі наші гріхи. Ви, мабуть, читаєте і думаєте - мої гріхи не вилазять, бо я не смічу. Я так само думала. Але не смітити для порядку замало. Бо є діти, які не завжди потрапляють у смітник, є АВЕ, яке забирає сміття абияк, є не надто сумлінні прибиральники і не надто свідомі коломияни… Зрештою, є тисячі тих, кому це місто байдуже.

Тому-то без толок - ніяк. Це може бути сто раз не моє сміття, але заважає воно – мені, дратує – мене, потерпаю через нього - я. Тому поприбираю ДЛЯ СЕБЕ. Як на мене, цілком логічний висновок.

Пам’ятайте: людство продукує сміття, здатне пережити кілька поколінь. Звичайний папір розкладається за 2 роки. Консервні банки - за 10 років. Викинуті батарейки - років за 100. Пластикові пляшки - за 200, а алюмінієві банки - за 500 років, але найдовше "живе" скло. Щоб воно "зникло" самостійно, потрібно близько 1000 років.

АВТОР: Наталка Сандецька