ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

header-ad

Журналістика: від машинки "Ятрань" - до комп'ютера

Мало хто з сьогоднішніх молодих журналістів має уявлення, що таке, скажімо, лінотип. Це такий верстат, на клавіатурі якого працівниця друкарні набирала рядки тексту, надрукованого раніше на редакційній машинці "Ятрань". А коли вже закінчувала свою марудну справу й черговий номер "Червоного прапора" нарешті підписували до друку, то висипала набір матриць у ящик з таким грюкотом, хоч вуха затуляй.


Радянська друкарня й досі асоціюється в мене з цим малоприємним для слуху грюкотом, спричиненим симпатичною лінотипісткою Раєю в чорному засмальцьованому халаті…


Усі неповних 15 років, аж до проголошення незалежності, я відпрацював у сільгоспвідділі редакції газети "Червоний прапор". Не дивно, що праця в редакції асоціюється в мене з лозунгами "Гній на поля України!" та "Геть бур’яни з колгоспної ниви!" Пам’ятаю, як секретар обкому компартії взував гумові чоботи й рушав у поле перевіряти сходи озимого ячменю; як не схвалювали в статті, підписаній кореспондентом, займенник "я", вважаючи це вип’ячуванням себе, рідного, замість акценту на єдино мудрій колективній думці; як партійні органи ненав’язливо, але з притиском радили не критикувати в газеті голову колгоспу, бо для критики в нього є агроном, зоотехнік чи там інженер; як ми потішалися в редакції, вичитавши в райгазеті наших суперників у соціалістичному змаганні з Новгородської області зведення про надої молока, взяте з "Червоного прапора"… Потішалися тому, що колгосп "Здобуток Жовтня" вони перекладали як "Добытый Октябрем". Новгородці, судячи з їхніх зведень, доїли в середньому від корови на добу 2-3 кг молока, тоді як "Добытый Октябрем" – 6 кг. Тобто рівень кози наше колективне господарство трохи перевищувало.


Звичайно, порівнювати "Червоний прапор" з тим, як описував своє редакторство сільгоспгазети у дотепному оповіданнячку Марк Твен, не варто. На відміну від марктвенівського редактора, ми принаймні знали, що корови не мають пір’я, отож не міняють його. (Хоча траплялися й у нас анекдотичні ситуації). Так само, як не можна порівнювати журналістику давнішої епохи і нинішню. Сьогодні все закомп’ютеризоване настільки, що газету легко можна робити у себе вдома, не потребуючи спеціального редакційного приміщення. Ніхто не вимагає сьогодні підписувати статтю дояркою або механізатором, створюючи видимість всенародної багатогранної участі в будівництві світлого майбутнього. Сьогодні завдяки соцмережам журналістом може бути кожен, навіть доярка з механізатором.


Я, правда, не впевнений, що останнє слід вважати видатним цивілізаційним досягненням. Хоча б тому, що надто багато текстів, написаних блогерами, свідчать про елементарне невміння грамотно висловити свою думку, правильно розставити розділові знаки й побудувати речення. Читаєш отак і переживаєш: і що діти робитимуть тепер у школі цілих 12 років?..


Дмитро КАРП'ЯК