До вашої уваги спогад уродженця села Прокурава 89-літнього Івана Гарасим’юка про Великодні свята 30-40-х років: – Перед Великоднем у Чистий четвер діти ходили по хатах, ґаздині їм дарували "за простибі" кукуци, це такі булочки. Того дня господарі палили весь непотріб коло хати. А в п’ятницю дарували одні одним писанки – також у пам’ять за померлих. А вже на сам Великдень після Служби Божої починається на церковному подвір’ї весняна забава з піснями й хороводами. Дівчата у колі співають "перепелоньку", дарують писанки хлопцям, до яких мають симпатію. Відтак увесь гурт ходить  довкола церкви. Наперед стають хлопці, зробивши з себе вежу в три поверхи і так рухаються довкола церкви. За ними відбуваються "перескічки" – перестрибують задні хлопці передніх… Як почалася війна, ці забави вже не були такими  колоритними. Німці забрали один церковний дзвін на переплавку для артилерії, два інших люди сховали. Тому на Великдень бамкали не в дзвони, а клепали в дерев’яну дошку дерев’яними молотками. Але відлуння, хоч і не таке мелодійне, та котилося далеко поза межі села. Війна забрала у селі життя багатьох мешканців, одні загинули в УПА, інші в радянській армії. Після війни того молодіжного празникування вже не було. Не мали люди чим тішитися, та й влада не заохочувала релігійні свята. Тепер настав час відроджувати великодні традиції, допоки живі ті, хто їх пам’ятає. АВТОР: Іван ДЖИНДЖУРА Читайте також:  ФОТОРЕПОРТАЖ. Як у Нижньому Вербіжі відродили великодні гаївки