Алюзія з романом "Сто років самотності" не така вже й випадкова, коли проявити нескромність і порівнювати Нобелівського лауреата латиноамериканця Габріеля Маркеса з українцем Яремою Процівим. Я навіть думаю, що якби їм обидвом довелося жити в один час і в одних географічних координатах, скажімо в колумбійській Картахені або підкарпатській Коломиї, то мали б теми для бесід і дискусій. Іспит на життєву зрілість фотохудожник Проців склав на дві п’ятірки. Іспит на зрілість мистецьку також склав на відмінно: золота та срібна медалі AFIAP (Міжнародна федерація фотомистецтва), золота медаль PSA (фотоасоціація США), "Золоті трофеї" Гонконгу й Макао, бронзова медаль КНР, срібна медаль "Гаучо" (Аргентина) та безліч інших нагород і відзнак за майстерність у художній фотографії, пише "Дзеркало Коломиї". Роботи фотографа експонуються у 17 країнах світу. А до того всього Проців є головою коломийської Асоціації мистців, яку ми з ним, Василем Андрушком, Катериною Каркадим та покійним Юрком Молодієм створили у 1994 році. Ярема Проців передусім – неперевершений майстер фотопортрета. Передати за якусь частку секунди характер людини, її настрій, виражений очима, порухом губ, контуром рук, динамікою тіла – це важче, аніж всадовити модель на крісло і чаклувати над нею довго й виснажливо, чим займаються малярі. Зрештою, кожному свій кусень хліба. Проців резонно шкодує, що ремесло фотографа-професіонала почало занепадати. Фотоапарат став доступний усім; процес відтворення знімків перестав бути процесом; відсутність фантазії й смаку компенсує електронний мозок комп’ютерного фотошопа. Але найважливіше, що не під силу навіть найдосконалішим технологіям – це відтворити пульс і гаряче дихання правди життя, як переконаний Ярема. І чутливе до фальшу око цю обставину неодмінно зауважить. Воно, звісно, не означає відмову від нових технологій. Безглуздо ж відмовлятися від ноутбука заради ручки й блокнота. Ярема Проців широко використовує в своїх роботах усі досягнення комп’ютерної- та фотоіндустрії. Але ніколи не скочується до тривіальності й дешевого ефекту. "То треба мати добрий смак, – пояснює, – без смаку навіть табуретку не зробиш. А крім вродженого й набутого смаку, ще необхідні знання пропорцій, кольору, освітлення, композиції. Для мене вінцем природи є людське тіло, вмістилище душі, як нас учить Біблія. Музику й голос цього тіла я намагаюся передати фотографією вже багато років". [caption id="attachment_50324" align="alignnone" width="1920"] Фото: Микола КАЛИТЧУК[/caption] У час свого вікового "рівнодення" фотохудожник за нагородами вже не полює. Найвагоміші зібрав. І далі займається справою й оправданням свого життя – фотографує, веде студію фотомистецтва в Івано-Франківську й Коломиї, "розіп’ятий" помежи двома малими батьківщинами. Бере участь у фотосесіях та виставках. Скрізь присутній і запотребуваний. Імпульсивний і вмиротворений, в’їдливий і благий, гарячий і студений, але ніколи не літеплий. Андрій МАЛАЩУК Колектив редакції "Дзеркала Коломиї" шле ювіляру найщиріші вітання!