Додому Новини Суспільство Залишитись вірним своїй ідеї – Бог і Україна понад усе,- інтерв’ю з...

Залишитись вірним своїй ідеї – Бог і Україна понад усе,- інтерв’ю з найдавнішою пластункою в Івано-Франківську

0
Поділитися

12 квітня усі пластуни України та світу святкують 104 роки від заснування Пласту. Саме в цей день 1912 року була складена перша присяга. З нагоди цієї дати ми вирішили поспілкуватися з найдавнішою пластункою у Станиславові – Мирославою Радловською.

– Пані Мирославо, розкажіть, як Ви вперше дізнались про Пласт.

Don Yapon

 – В нас в сім’ї мої старші сестри і брати всі були пластунами. Вдома було багато співу, музики, звучали також пластові пісні у виконанні старших. І це засвоювалось свідомо-підсвідомо від найменших років. Ця атмосфера пластування була настільки захоплююча і приваблива, що мені, маленькій вже тоді це було до душі. Також вражали пластові однострої.
Ще тодішні газети, наша українська журналістика висвітлювала пластові події. Тоді це було легально.
На жаль, в 1930-му році польська влада заборонила Пласт і організація діяла вже таємно.

 – Розкажіть про ваше пластувалося в підпіллі.

– Моє приєднання до організації відбулося після навчання в початковій школі імені Маркіяна Шашкевича. Я здала екзамен до жіночої приватної гімназії “Рідна школа” (зараз це приміщення по вул. Шевченка, 82, де знаходиться економічний факультет Прикарпатського університету).

Один з наукових гуртків в гімназії вів професор Володимир Пилосевич. А в тому відділі наукового гуртка були колишні пластунки і так таємно, тишком-нишком, нас освідомлювали, що таке Пласт.
Потім до участі в Пласті зголосилося декілька бажаючих і створили гурток. Керівником була Віра Чепига. Офіційно то не був Пласт, а краєзнавчий гурток. Проте між собою усвідомлювали, що ми пластуни. Кожен мав своє псевдо. Але у нас не було однострою та вільного пластування.
Проте відбувалась теоретична підготовка: історія і закони Пласту, історія України, азбука Морзе і багато іншого.

По причині того, що це був таємний Пласт, через провокації з боку поляків, і через те, що багато дівчат було не місцевих, а доїжджали – з часом гурток розпався.
Згодом, коли прийшла Друга Світова війна, під час німецької окупації Пласт відродився, але під іншою назвою – Виховні спільноти української молоді (ВСУМ).

-Розкажіть детальніше про цей період.

– Я вступила в гімназію. Під кінець навчального року з’явились із українського комітету  і організували ніби-то відпочинковий табір для молоді. Тоді запитували – хто хоче взяти участь. І з мого класу зголосилися я і Віра Кемпе, також були з старших і з молодших класів гімназисти. У 1942 р. в липні-серпні у Пасічній біля Надвірної близько місяця ми відбули табір Виховних спільнот української молоді. Старші не їхали, тому що вже тоді перейшли в підпілля ОУН, а інші зголосились до дивізії СС “Галичина”.

-Розкажіть про Ваші найяскравіші спогади.

– В нас були походи невеличкі. Але чомусь літо було дуже дощове, і не дало можливості повноцінно таборувати. І ми проводили багато часу в будиночках, мали теоретичні заняття. А коли випогодилося то запланували похід на Довбушанку. У хлопців з собою в наплічниках був хліб, ячмінна кава, але їм чомусь не довіряли цукор. Мій наплічник був найкращого вигляду, відносно свіжості і чистоти, то мені довелося носити той солодкий тягар, то була своєрідна ознака довіри, як до пластунки з невеличким стажем.

– Чи були для Вас складні умови в таборі?

– Я не знаю. В молодості все було легко, навіть та невигода що спали на землі гуртом. Навіть відносно харчу, коли були голодними. Але ніхто не жалівся, всі були задоволеними. Нас ще дуже виручали сільські діти, ми купували у них кошик малини за 2 злотих. Дуже приємні спогади про ці моменти.

 Що побажаєте сучасним молодим пластунам?

– Нехай вони дорожать своїм пластовим існуванням, хай будуть вірні законам Пласту. Хай їм просвічує та ідея Пласту, яка потім нам в житті дуже допомагала.
Не сплямити себе ніколи і залишитись вірним своїй ідеї – Бог і Україна понад усе.

 

IMG_1474
Мирослава Радловська (дів. Литвинович)

Народилась 8 листопада 1925 р. у Станиславові в інтелігентній сім’ї. Батько Михайло Литвинович був родом зі Львова, вояком у складі Української Галицької Армії перебував на Буковині. Працював правником та суддею. Мати Стефанія Стефанович зі священничої родини з Кут. 

Після війни багато років викладала гру на піаніно в Івано-Франківському музичному училищі ім. Д. Січинського.

Мала двох братів та двох сестер, які всі були у легальному Пласті, спочатку у Коломиї, а потім у Станиславові. Всі випускники гімназій.

Згодом брат Богдан Литвинович був вояком дивізії “Галичина”, помер в еміграції, другий – Омелян-Андрій – член ОУН, політв’язень, вивезений на каторжні роботи до Росії, де і загинув. Сестри Ольга та Володимира загинули від пожежі у 1995 р.

Мирослава на сьогоднішній день є найдавнішої пластункою у Івано-Франківську.