“Як гарно пахне асфальт”. Городенківська фірма “Шляховик” про ремонт доріг у Коломиї та чотирьох областях

Півстоліття виповнилося підприємству ТзОВ “Шляховик”, яке буквально реанімує наші дороги, роблячи деколи майже неможливе, а інколи й переробляє за бракоробами, переживаючи за рідне місто. Прикладом є нещодавній ремонт вулиці Степана Бандери в Городенці.

А почалося все в далекому 1967-ому, коли було створено підприємство, яке тоді називалося “МКШБО”. Лише в грудні 1995 року, після  приватизації, воно стало знайомим нам ТзОВ “Шляховик”.

Більше трьох десятиліть  його незмінним керівником є Василь Симчич (на світлині). Після закінчення Львівського політехнічного університету він став старшим інженером планового виробничого відділу, а за рік уже працював головним інженером. 1985-ого очолив колектив.

Найбільше доріг, – пригадує, – ми робили в Городенківському районі, за радянських часів працювали тільки тут. А вже від початку незалежності географія розширилася: в Івано-Франківській області – Косівський, Калуський, Коломийський райони і в самому Івано-Франківську, а також у Львівській, Чернівецькій, Тернопільській областях. Довелося працювали на відновленні житла після Чорнобильської катастрофи на Київщині. Брали участь у відновленні автомобільних доріг у Вірменії, яка постраждала внаслідок страшного землетрусу. Добиралися туди літаком, там розбили своє містечко і так працювали.

У рідному районі ця організація залишила добрий слід.Оновилася центральна вулиця в Олієво-Королівці, а ще – в Поточищі, Стрільчі, Семенівці, Раківці, Семаківцях, Хмелевій, Колінках. Наприкінці минулого року встелили нижнім шаром  дорогу на Глушків. У Городенці це вулиці Сергія Дідича, Братів Окуневських, Винниченка та Степана Бандери. Ще в далекому 1983-му  прокладали дорогу у Винограді…

Найважче було від 1991-ого по 1995-ий, коли зарплатню людям видавали продукцією: цукром, мукою, горілкою, навіть шифером. На той час багато організацій із дорожної системи, а на території області таких налічувалося 15, просто не змогли існувати далі. З цих п’ятнадцятьох у ті роки залишилася тільки організація в Городенці. Врятувала співпраця з цементно-шиферним заводом, що у Ямниці. Городенківці виконували значний обсяг робіт із відновлення та облаштування території заводу, а звідти, як плату за роботу, працівники, які будувалися, брали собі панелі, цемент, шифер.

Нині штат “Шляховика” налічує 35 працівників, кожен із них професіонал своєї справи. Допомагає техніка – автогрейдер, асфальтоукладач, дорожні котки та автомобілі-самоскиди.

– Чи не на всіх міських вулицях доволі складно, – зауважує Василь Васильович. – Це не польові дороги, тут багато комунікацій. Впродовж п’ятьох років багато міських вулиць ми відновлювали і в Коломиї, де міський голова, ознайомившись з якістю нашої роботи, більше не шукав жодних підрядників. За цей період ми освоїли близько 30 мільйонів з коломийського бюджету.

За моїми спостереженнями, Василь Симчич належить до тих людей, які дуже люблять справу, якою заробляють на життя. Завше звертаю увагу, як змінюється обличчя пана Василя, коли він контролює робочий процес. Здається, оцінює кожен сантиметр зробленої дороги, присідаючи і приглядаючись до дрібних деталей. А найкраще про нього промовляє його ж запитання на одному із завершених об’єктів: “Ви чуєте, як же гарно пахне свіжий асфальт?”.

АВТОР: Любов ЛЕВІНСЬКА