Додому Новини “Треба хоча б лежати у напрямку мрії”, — Олексій Сафін

“Треба хоча б лежати у напрямку мрії”, — Олексій Сафін

0
Поділитися

Справжніми двигунами є першопрохідці. Хтось вперше зміг переплисти океан, хтось втілив мрію, хтось заснував бізнес. “Першопрохідці” – це нова рубрика “Дзеркала Коломиї” з історіями вихідців з Коломиї. Про їхній успіх, удачу і вміння.

Чому така назва? Коломиянам потрібні реальні історії людей, які розкажуть, як долати шлях першим. В історії є безліч спогадів про першопрохідців-коломиян. Однак, всі люди, про яких писатимемо, мають власний особистий досвід і хочуть ним поділитись. Першопрохідців можна ототожнити з супергероями. Супергероєм може стати кожен, якщо захоче. Супергерой робить те, що вважає потрібним. Супергерой робить світ кращим. Головне – не варто забувати, що супергерой є людиною.

Don Yapon

Олексій Сафін – 10 років бренд-войс “Нового каналу”, актор озвучування і дубляжу, грандіозний мрійник і діджей. Про життєвий досвід, рух вперед, успіх і здійснення мрій.

Пошуки. Момент лотерейності

Моє життя – не просто лотерея. Це низка подій, які трапилися кожна у свій час, у потрібний період мого життя та розвитку. Щось змінювати спеціально я не прагнув. Так ставалось. В голові сидять мамині слова: “Покірного життя веде, а непокірного – тягне”. Коли був малим, я того не розумів. Але зараз – починаю.

Все почалось в 1995 році, у рідній Коломиї. Я приносив на шкільні дискотеки свої аудіокасети (так, тоді ще були такі!) і просив їх поставити: музика ж хороша! Зазвичай, мені відмовляли. А за рік ми з друзями почали крутити дискотеки, і вже нікого ні про що не просили. Це був початок всього.

Заглибився в музику, час від часу гундосив у мікрофон: “Давай-давай! Гуляй-гуляй!”. Потім все це плавно трансформувалось у КВК, а згодом – у дискотеки у ресторані “Черемшина” та у славнозвісній “Клітці” у парку.

Нову музику брав у Франківську: регулярно їздив туди до знайомих на радіо. Кілька пляшок коньяку, а мені взамін – музичний “свіжачок”, який того ж тижня звучав на дискотеках Коломиї.

Одного разу на радіо доля звела з Тарасом Пушиком (в минулому – соліст та ідейний натхненник “TURBO TECHNO SOUND”). Ця людина, можна сказати, відкрила мене як диктора. Почувши анекдот у моєму виконанні, він сказав: “Так. Ходи в студію”.

Посадив біля мікрофона, дав лист паперу і сказав зачитати якусь рекламку. Я зробив і почув геть несподіване для себе: “А хочеш на радіо працювати?”.

Я тоді не міг кинути навчання в Коломиї і відмовився. Було сумно, але водночас приємно, що незнайома людина просто оцінила мій голос і запропонувала роботу на FM-ці.

safin4

Минуло кілька років, і радіо таки мене наздогнало. В Коломиї. “А хочеш на радіо працювати?”, – пролунала чарівна фраза, і цього разу я без вагань погодився. Та виявилось, що це радіо ще треба зробити. Півроку підготовки, паяння-маркування кабелів, тестових запусків і т. п. – і я вперше вийшов в ефір на радіо Сяйво 106.8 FM. Без жодного досвіду. З тремтячими колінами. Вночі, щоб чуло менше народу. Коли готувався, то хвилину не міг сказати ні слова. Страх.

Без суттєвого досвіду? Так. Однак, я завжди був у темі: що “зайде”, а що ні. Звісно, незабаром в Коломиї стало тісно. Захотілося рухатись далі, професійно рости. Івано-Франківськ вже не здавався таким перспективним.

Тож збираю речі і націлююсь на Львів. Не маючи жодних зв’язків та знайомих. Просто йду по всіх радіостанціях з довідника і залишаю своє резюме. Авжеж, на мене дивились, як на хлопа з вулиці. Далі за рецепшен мене не пускали. Однак, на ХІТ-FM я познайомився з дівчинкою, в якої на той час був свій проект, і вона запросила мене в студію. Послухали, записали і запропонували роботу. Випадково? Не знаю.

Всі на Київ

2004 рік. Помаранчева Революція. Всі на Київ, і я, звісно, теж. Там зустрічаю старого знайомого пластуна з Івано-Франківська. Він розповідає, що в Києві буде запускатися нова рокешна радіостанція. Знаючи програмного редактора, пропонує мені прийти на кастинг.

“Все залежить від тебе, як себе покажеш – так і буде”, – каже він. Ну от знову випадково-невипадково мене беруть на роботу – Джем-FM. Відкриваємо першу рок-н-рольну радіостанцію Києва.

Відпрацював там, але життя знову хитнуло в інший бік. Далі – Хмельницьк, знову Коломия (“Радіо Сяйво”), зрештою – знову Київ. Цього разу – на концерт БГ.
Літо, 2005 рік. Київ, концерт, знайомства і зустріч з колегами з Джем-FM. Квитки назад на Коломию у мене були в кишені, а тут знову запропонували роботу на старому-доброму радіо. З речей – джинси, футболка, сандалі та шорти. Що ж тут думати? Погодився і залишився. Просто тягнуло рухатись, щось робити, будь-який галас. Все, що відбувається, мені цікаво. Якось так. Попрощався з хлопаками, здав квиток, і Київ зустрів мене знову. Без грошей, без житла. Півроку вештався по друзях (2 – 3 дні в кожного), потім колега взяв мене до себе на кілька місяців. Семеро людей і собака у чотирикімнатній квартирі – це було весело. Сподіваюсь, я їм не дуже заважав.

Грандіозний мрійник

Особливо згадую моменти, коли жив два тижні на Оболонській набережній. В спальнику, на березі річки і працюючи на рокенрольній станції – усе, як книжка пише. Варіант, звичайно, панківський. План такий: о 20:00 закінчується робочий день, я сиджу до 23:00 там, потім охорона просить звільнити офіс, виходжу, беру шаурму і пляшечку пива, топаю на набережну. Опівночі засинаю. Краса – це закутатися в спальник в кущах на березі річки і заснути. Прокинутись о шостій ранку, спакувати речі і о сьомій бути вже на роботі. Два тижні особливих спогадів. Щодо гігієни – на студії був душ, там і речі прав-сушив.

Для мене не було дискомфорту. Я відчував себе вільним, не прив’язаним ні до чого. Без жодних зобов’язань, як на вершині світу. Можу творити, що захочу. В принципі, відчуття залишилось. У мене і зараз немає тяги до прив’язування себе до речей, і це класно. Життя без інстинкту споживача. Кожна мандрівка має бути веселою, цікавою і незвичною. Неважливо, куди їдеш, важливий процес, рух. Я тоді дуже любив потяги. Там відчувалося єднання з швидкоплинним світом.

safin2

Можливо, це звучить занадто мудро, але це так. Все мчить повз тебе і ти засинаєш в одній точці, а прокидаєшся в іншому місці, а навколо тебе вже інші люди. Нові звички, традиції, менталітет і життя. Ти повинен влаштуватися або витягнути зі всього найкраще. Відтоді я став вибагливішим. Не дивлячись на свою напівпанківську натуру, можу назвати себе перфекціоністом в дрібницях. Саме з таких дрібниць формується все: справи, побут, робота, особисте. Це складно пояснити. Щодо роботи, то її треба робити від початку до кінця. Все має бути чітко, правильно і рівнесенько. Ідеально. Часті переїзди, постійна зміна роботи, і до “Нового каналу” я, в принципі, більше, ніж на 1,5 року, ніде не затримувався.

“Новий канал” – 10 років

Шукали диктора на програму для Нового каналу. Туди я кастинг не пройшов, але у промо-відділі почули про мене і буквально за півгодини, як я пішов з каналу, подзвонили і запросили на пробну начитку. Я повернувся, начитався – і отримав роботу. За три місяці підписав ексклюзивний контракт з “Новим каналом”. Суть була така: не читаю реклами, не звучу на інших теле- та радіоефірах, окрім тих випадків, коли це стосується продукції, яку рекламує “Новий канал”. Період 10-річної роботи на каналі можна назвати моїм третім етапом у житті.

Зараз – черговий. У мене була давня мрія дублювати кіно, та я довго вважав себе не готовим до цього, адже не мав акторської освіти. Але і це не стало проблемою. Був досвід телевізійного диктора, знайшлися курси, з’явилися нові знайомства. І от – вже рік я займаюсь дубляжем. Я не найкрутіший, але рухаюсь в тому напрямку. І знаю, що все знову вийде так, як треба. Я не цілеспрямована людина, я грандіозний мрійник. Як кажуть: якщо ти мрієш, то треба хоча б лежати у напрямку мрії. Треба думати про неї, уявляти. Відповідно, щось робити, адже просто так нічого не відбувається. Якщо про зміни, які відбулися зі мною, то я став трохи менше любити людей.

Коли вперше пішов у кінотеатр, щоб послухати свою роботу (у мене була маленька роль у дубляжі), дуже хвилювався. Думав про те, як буде звучати мій голос у цьому фільмі, чи не випаду з загальної звукової картини, адже кіно озвучують профі, а це моя перша робота і т. п. Але результатом мій внутрішній перфекціоніст лишився задоволений.

safin3

В усій цій історії є нотки нар­цисизму, але без цього рухатися далі просто неможливо. Треба собі подобатись. Випадковості невипадкові, як би це не звучало парадоксально.
На сьогодні я мрію зіграти вініловий сет на величезному майданчику, як Фетбой Слім на Брайтоні. І нехай вініл не в моді, і діджеїв навколо, як гною, – рано чи пізно я це зроблю.

Надія СТЕФУРАК

Читайте також: Капелан “Грім”: Моє місце серед бійців на фронті