Письменник з Прикарпаття пішов у політику

Молодий український письменник і перекладач Остап Українець став особливо відомим після виходу у світ його історичного роману “Малхут”. Книга викликала неабиякий інтерес на Форумі видавців у Львові.

Остап пише у жанрах історичної прози та фентезі, переклав чимало творів англомовних авторів. Крім того, організовує інтелектуальні ігри. А нещодавно долучився до політики – до команди Української Галицької Партії (УГП). Як йому на все це вистачає часу і що є його життєвими пріоритетами – в інтерв’ю з письменником у “Репортері“.

– Остапе, на сьогодні письменництво вже є вашим основним заняттям?
– Переважно я просто цікавлюся чимось новим для себе. І це згодом виливається у дивні результати, іноді – книжки. Тож писання в мене – побічний продукт способу життя. Через це я й не дивлюся телевізор – там рідко буває щось нове й цікаве.
– Ви навчались і працювали в Києві. Чому вирішили повернутись до Івано-Франківська?
– Рідне місто – завжди рідне, я його добре знаю, мені до нього небайдуже. У Франківську легше жити і дихати, ніж у Києві.

– Ви молодий письменник, перекладач, організовуєте інтелектуальні ігри. Нещодавно вступили до партії. Чи вистачить часу ще й на політику?
– Вистачить. Було б гірше, якби я мав час лише на політику. Вся моя діяльність – це спроба зайняти вільний час чимось цікавим і корисним, тому політичне життя – цілком у моїх інтересах.
– Чому обрали саме УГП?
– Я цікавився багатьма партіями. Деякі мені імпонували людьми на місцях, але виявлялися сумнівними проектами загалом. У деяких заявлені та фактичні цінності підозріло відрізнялися. Плям на репутації УГП я не знайшов, натомість люди, які до неї вже входять, – мені дуже імпонують. Зрештою, моє бачення розвитку суспільства близьке тому, яке формулюється в партії, тож для мене це була єдина реальна нагода працювати з ідеологічно близькими людьми.

– Галицька партія – молода політсила, чи ви готові довго йти до мети?
– Якщо мета короткострокова – то це політпроект, а не політсила. Тому так, я, власне, розраховую на тривалу й послідовну діяльність, а не на рух із наскоку, як у більшості партій сьогодні.
– Яким, на вашу думку, має бути правильний політик?
– Усі більш-менш розуміють, що протилежністю правильного політика є популіст. Як на мене, політик має говорити реальні речі, а не те, що приємно чути людям. І робити це з максимальною відкритістю – це та риса, якої нині багато кому бракує. Тоді навіть неминучі помилки підводитимуть не до думок про зраду, а до думок про діалог. Уміти знаходити компроміси – теж важлива риса доброго політика. Стояти на своєму необхідно, але так само необхідно не проґавити час, коли компроміс, спільна діяльність із іншою політсилою тощо, іде на користь міста, краю, держави. Тому в діалозі треба вміти чути іншу сторону, а не лише себе.

– Що б хотіли змінити, коли прийдете до влади?
– Я знаю про ті проблеми, які потребують вирішення, але не бачу всієї картини причин, які їх зумовили. А казати “що” і не казати “як” – це пустослів’я. Тому скажу так – я хочу зрозуміти, в чому полягають проб­леми і докласти зусиль до їх вирішення.