Додому Авторські колонки Перші провісники свободи

Перші провісники свободи

0
Поділитися

Минуло сорок років з часу утворення Української Групи з дотримання Гельсінських угод з прав людини

Якось майже поза увагою центральних телевізійних каналів й інших ЗМІ залишились події, що знаменували перші проблиски свободи в ще досить міцній імперії під назвою СРСР. В 1976 році, в мороці густого застою так званого “розвинутого соціалізму і поступового переходу до комунізму” сталася нечувана подія – сформувалася правозахисна група з дотримання Гельсінських Угод.

Don Yapon

Незважаючи на те, що СРСР був підписантом цих Угод, учасників Групи чекали переслідування і репресії, хоч вся їхня діяльність відповідала нормам європейського права.

Повальні арешти активістів були проведені в 1977 – 79 роках. Репресії продовжувались до 1985 року і здавалось, що правозахисний рух знищено остаточно.

З приходом до влади Михайла Горбачова і так званої відлиги в суспільно-політичному житті з ув’язнення почали повертатись засуджені, і вже 7 грудня 1988 року генсек Горбачов відзвітувався перед світом, що “в Радянському Союзі політичних в’язнів немає”. Щоправда, патріарха правозахисного руху Левка Лук’яненка було звільнено аж у січні 1989 року, а останнього українського політв’язня брежнєвських часів Богдана Климчака звільнили з Пермського табору №35 аж восени 1990 року.

Політв’язні, здружені і загартовані переслідуваннями, повернувшись в Україну, почали активно гуртуватись і у 1988 році постала Українська Гельсінська Спілка.

Відгомін цих подій, через людей, які також відчули на собі ярмо “брежнєвської демократії таборів” докотився Коломиї і Коломийщини і вже навесні 1988 року, спочатку в П’ядиках, зініційоване політв’язнем світлої пам’яті Богданом Германюком, який щойно повернувся з таборів, у помешканні Мирослава Гнатюка відбулось перше зібрання групи.

Зауважу, це був надзвичайно сміливий вчинок на той час. Добре пам’ятаю, з якою підозрою ставилися стражі системи до постаті Богдана Германюка. Навіть його дружина, з якою вони жили в громадянському шлюбі – завідувачка бібліотеки в селі П’ядиках Ірина Мельничук була позначена міткою неблагонадійності і завжди відчувала на собі пильне око.

В Коломиї цей рух закрутився навколо, світлої пам’яті, поета Дмитра Гриньківа, який вже на той час видавав підпільний альманах “Карби гір”, де публікував окремі статті діяльності правозахисної організації УГС.

В липні 1989 року на Коломийщині обидва осередки – з Коломиї і району провели збори і об’єдналися у Коломийську міськрайонну організацію УГС. До липня 1989 року філією УГС практично  керували два лідери: в Коломиї – Дмитро Гриньків, в районі – Богдан Германюк. Вже і після з’єднання вони залишались співголовами нової, об’єднаної організації УГС.

Діяльність Коломийської УГС була особливо активною і тому в коло обов’язків коломийських активістів входили завдання по організації осередків в Снятинському, Косівському, Верховинському районах; розповсюдження журналу “Український вісник”, який надходив до Коломиї через спецкур’єрів від Вячеслава Чорновола, видання і розповсюдження альманаху “Карби гір”; організація перших національно-демократичних віч; відновлення історичної пам’яті про січове стрілецтво, повстанський рух, злочини комуно-большевицького режиму; відновлення могил борців за волю України, конспіративна комунікація з активними борцями з режимом братами Січками (ця місія покладалась на отця Володимира Касіяна, який, бувало, переховував їх в своєму помешканні).

Зібрання членів УГС, зустрічі з її лідерами, зокрема, з Левком Лук’яненком, проводились періодично в помешканнях членів УГС Романа Домчука, Дмитра Гриньківа, Юрія Тимошенка, а також, хоча і не без спротиву компартійного апарату, організовувались публічні зустрічі.

Пам’ятною і велелюдною була зустріч з Левком Лук’яненком 2 березня 1990 року в будинку культури залізничників.

Гадаю, сьогодні варто пригадати тих перших провісників на шляху до відновлення нашої державності. І, особливо, сьогодні! Бо, інколи, складається враження, що маємо дуже коротку пам’ять, а окремі сьогоднішні, так звані, лідери, що явно хворіють марнославством, вважають, що від них все і починається, що вони, і тільки вони змінили і змінюють хід історії…

Та чи в тому керунку – вимріяної, вистражданої, окропленої кров’ю синів і слізьми матерів багатьох поколінь борців, незалежності і свободи, демократії і верховенства права?!

Невелика горстка сучасників і однодумців, які тісно співпрацювали з активістами УГС Коломиї і Коломийщини з числа тих, хто створював Товариство української мови (згодом “Просвіта”), “РУХ”, разом з отцем Ярославом з Церкви Святого Йосафата і хором “Просвіта” (керівник Роман Хімей) зібралися біля могили Дмитра Гриньківа, поруч – Володимира Янкевича, отця Зіновія Карася, поступівця Ярослава Полатайчука, – щоб в молитві пом’янути своїх побратимів і згадати їхню жертовну працю і боротьбу.

Така акція була зініційована міським відділом культури (Уляна Мандрусяк) і МРТ “Просвіта” (Василь Глаголюк). Були з нами і донечка, зять та онук Дмитра Гриньківа; активіст УГС Мирослав Гнатюк, побратими і друзі – Любомир Грабець, Геннадій Романюк, Ганна Юринець… Згадували і висловлювали занепокоєння збайдужінням і певною інертністю громади.

Адже, хіба не соромно було під час відзначення Дня Героїв біля символічної могили борцям за волю Українив всім, хто дивився на той облуплений хрест, засохлий і вицвілий вінок, насип, який осунувся і на якому не було жодної живої квіточки… А ця Могила стала першим символом пробудження нашої національної пам’яті.

Саме біля неї відбулося перше віче! А хіба не соромно, що громада, якій присвятив себе всеціло світлої пам’яті Почесний громадянин Коломиї Ярослав Полатайчук, не спроможеться хоча б на скромний надгробок? А з його ініціативи і старань в місті і районі встановлена не одна меморіальна дошка, пам’ятний хрест, повернуто із забуття не одне славне ім’я нашої історії!

Зрештою, це невеличке зібрання вирішило про ці та інші моменти нашої, вже новітньої, історії нагадати посадовцям і депутатам нинішньої міської ради і тим писакам, які всілякими способами намагаються осквернитиімена тих, хто не побоявся бути першою шеренгою в часі національно-демократичного відродження.

Ольга РУДАНЕЦЬ, голова КУІн Коломийщини, заслужений працівник культури України