Додому Новини Уродженка Коломийщини створює у Португалії дизайнерський одяг, який має визнання на міжнародних...

Уродженка Коломийщини створює у Португалії дизайнерський одяг, який має визнання на міжнародних виставках. ФОТО

0
Поділитися

Навесні 2011 року відділення образотворчого мистецтва Коломийського педагогічного коледжу відзначало свій 15-літній ювілей. Цю подію супроводжувала виставка мистецьких робіт студентів та викладачів відділу. Не бракувало на тому святі й перших випускників відділення, котрі закінчили навчання у 2000 році.

Саме вони, першопрохідці, добре пам’ятають сам процес становлення нового відділення, наповнення бази наочними матеріалами просто під час навчального процесу, відсутність будь-якої літератури, ремонти в спеціально перероблених кімнатах студентського гуртожитку на світлі зали для живопису й рисунку, та інші незручності. Але, незважаючи на те все, вони все одно прагнули й таки отримували добру та якісну педагогічно-мистецьку освіту й досі завдячують за це своїм викладачам. Навчання на відділенні образотворчого мистецтва дало великий поштовх студентам для пошуку свого шляху в житті. Не всі стали вчителями. Та всі залишилися митцями. Багато хто з перших випускників професійно займається живописом чи графікою, скульптурою чи фотографією, дизайном інтер’єру чи одягу. Більшість продовжила своє навчання в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету, а дехто здобував освіту та працює в мистецькій галузі за кордоном.

Don Yapon

Олександра Волощук з Рунґурів – випускниця першого випуску Коломийського педагогічного коледжу відділу образотворчого мистецтва та Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету відділу “Дизайн одягу” тепер мешкає та працює в столиці Португалії.

– Лесю, чому ти виїхала до Португалії? Скільки років там мешкаєш?

– Емігрувала у 2001 році, ще зовсім молодою. На той час працювала у школі вчителем образотворчого мистецтва на неповній ставці у Рунґурах. Якось не дуже вистачало вчительської зарплати, а заочне навчання в Інституті було платне. Але це тільки одна з причин, чому вирішила податися у світи…

– Тобто ти перервала своє заочне навчання?

– Так, навчання було перервано і пізніше, завдяки старанням мами, поновлено. Я доучувалася заочно, їздила на сесії 2 – 3 рази на рік, така собі студентка-туристка.

Вчилась я чесно і старанно, як і всі студенти переживала на екзаменах. Ніколи не афішувала, що живу і працюю за кордоном, було нелегко. Отримала бакалавра і хотіла продовжити навчання з українським дипломом в Європі, у моєму випадку в Португалії, щоб закінчити вищу освіту. Але при перекладі документів, щоби зробити еквівалент курсу, виникло багато значних непорозумінь. Це забирало надто багато часу і грошей, на той момент я вже була за кордоном, що дуже ускладнювало вирішення цих справ з Україною, адже ще не було поширеного миттєвого спілкування через Інтернет, як тепер.

Було б добре, щоби наші навчальні заклади ширше розвивали міжнародну співпрацю із закордонними вищими навчальними закладами, тоді було б менше клопотів при продовженні чи отриманні освіти. На той час Інститут мистецтв у Франківську співпрацював тільки з університетом у провінції Алгарве.

– Яка інша причина, через яку ти виїхала?

– Мрія. Мої мрії повели мене у нове життя. У молодих людей завжди високі запити й затребування. Нафантазувавши собі щось таке гарне, я поїхала. Спочатку було таке враження, що починаєш життя з чистої сторінки. На перших порах почувалася маленькою дитиною, яка вчилася говорити заново. Тепер, через стільки часу, звичайно, згадую все те, ніби у якомусь нехорошому сні. Насправді мало хто з емігрантів говорить про такі речі, як початкові складності, різні ментальності, відсутність грошей, документи, легальне перебування в країні. А це все на початку дуже впливає на якість життя.

– До речі, як ти давала собі раду з португальською мовою? Адже вона не є простою для слов’янина.

– Насправді було складно. Їхня мова належить до групи романських мов, всі ті мови мають щось спільне, бо походять з латинської. Але слово за словом, речення за реченням і так вивчила. Пізніше пішла на курси, щоб підтягнути граматику.

Португальці, як італійці й іспанці, потрафлять говорити дуже швидко, без пауз, тому це вимагало трохи часу, щоб звикнути й розуміти їх.

12068903_1682233618667130_906865250702172163_o– Якими були перші твої кроки там? Чи отримувала якусь підтримку, поради від когось?

– Деякий час працювала в суботній Українській школі “Дивосвіт” у Лісабоні учителем образотворчого мистецтва. Тут, у Португалії, шанують українців, кажуть: “Ви всі так ввічливі, гарні дуже!” Я викладала для діточок 1 – 4 класів. Це було так приємно, вони заряджали мене позитивною енергією на цілий подальший тиждень. Одна з вчительок казала, що перебування у школі – це як похід на свято, так, ніби вдома. І справді, я почувалася в тій школі, ніби вдома. Десь так близько і в той же час так далеко від моїх рідних…

Перебуваючи між своїми (це і українці, молдовани, росіяни, португальці) і не своїми, отримувала підтримку та дружні поради. Живучи стільки часу тут, спілкуючись і зустрічаючись з людьми різних національностей, починаєш розуміти, що світ тісний, а точніше круглий, де ми за якимись внутрішніми законами пересікаємося.

– Ти не покинула творчість. Що дало поштовх вчитися дизайну і продовжувати займатися мистецтвом?

– Видумувати, творити, малювати – це у мене в крові. Мій чоловік все скаржиться: “Ти зі своїми фантазіями мене доведеш!” Але насправді він допомагав з деякими роботами в навчанні, що я дуже ціную. Одна з таких важливих і клопітких праць – це був корсет (пофарбування) із композиційного дизайну під назвою “REFLEX OF SOCIETY”, який був виставлений у Франкфурті на одному з найпрестижніших Міжнародних конкурсів дизайну одягу нових талантів Frankfurt Style Awards 2015.

12743863_1721181318105693_4244669062503960854_nВ категорії Ecological Green була представлена робота на основі переробленого матеріалу з макулатури, яка являє собою пропозицію для майбутніх дизайнерів в індустрії моди. Головна тема “Рефлекс суспільства” включала в себе дві підтеми: суспільство та сюрреалізм.Творчість бельгійського художника Рене Франсуа Магрітта, а точніше його робота La Folie Des grandeur (1961) була взята за основу. Криза, війни, тероризм, стихійні лиха, мутаційні хвороби – друга підтема.

Тісний корсет символізував біль в грудях, а обриси обличчя, що присутні на передній частині корсету – страх перед війнами у світі, в тому числі і в Україні. У моєму костюмі присутня маска із дзеркала, що віддзеркалює обличчя людей – теперішнє суспільство.

Дзеркалo – це очі, які дивляться крізь очі відображень інших. Також – це страх перед майбутнім: страх передбачити власне життя, своє майбутнє в такому нестійкому часі – це одна із серйозних проблем суспільства. Цей страх таїться всередині людини, яку стискає корсет, зроблений в техніці пап’є-маше, а дзеркало відображає цей страх.

Сукня нижче зшита з медичних бинтів – це символізує душевний біль. В цілому костюм сповнений символів.

oleksandra-voloshhuk_robota

Ти закінчила школу дизайну в Лісабоні. А чи отримані в коломийському коледжі знання дизайну та моделювання тобі стали в пригоді?

– Так, школа Modatex – Центр професійної підготовки для виробництва текстилю, одягу, шерстяної промисловості. Випускники мають можливість випробувати весь процес, пов’язаний зі створенням колекції для показу мод: від проектування одягу до його виробництва, включаючи все, пов’язане з логістикою, маркетингом та мерчандайзингом. У 2015 році у Лісабоні я закінчила денний курс за напрямом “Дизайн одягу”, який тривав три з половиною роки. Педагогічний коледж, а точніше освіта, яку я отримала, закінчивши відділення образотворчого мистецтва, стала ціпким фундаментом у моїй подальшій творчості. Взагалі велике спасибі всім моїм вчителям, починаючи зі школи.

– Чи здійснилась твоя мрія?

– Будучи заочником у інституті, у нас не було взагалі можливості виставлятися чи виїжджати за кордон зі своїми роботами. Та моя мрія почала здійснюватися тут, у Португалії. Це участь у національних та міжнародних конкурсах.

oleksandra-voloshhuk2

– В яких саме конкурсах та показах моди ти брала участь?

– Цього року у вересні я брала участь у міжнародному показі дизайну та моди “Undercover” Frankfurt Style Award 2016, де моя робота представляла Україну з темою “Kim K. vs Frida K” (“Кім Кардашян проти Фріди Кало” авт.). Вже вдруге мені пощастило бути однією з-поміж 60-ти молодих і талановитих дизайнерів світу. Щиро вдячна моїй мамусі Наталії за підтримку та натхнення по виготовленню костюму і не тільки. Також спасибі Frankfurt Style Award за чудову організацію та прийняття фіналістів у місті, за ґала-концерт – це було незабутньо! Тепер у мене є не лише безцінний досвід, але й багато друзів та знайомих з цілого світу, чим насправді пишаюся.

12348145_558503040971398_355857409795481348_n-1– Як виглядає твій робочий день? Чи займаєшся ще чимось, окрім дизайну?

– День починається з горнятка міцної португальської кави і нових ідей. Не хочу забігати наперед, але маю кілька проектів, які хотіла б реалізувати в майбутньому. Так, окрім дизайну та моделювання, я ще працюю естетистом у салоні краси. Раніше роботу поєднувала з навчанням, працювала кілька місяців поспіль без жодного вихідного, увечері робила домашні завдання, а часом допрацьовувала ще ночами робочі замовлення, вранці знову йшла на пари. Тепер легше – працюю сама на себе вдома, маю свою приватну студію StudioFashion NailseBeauty.

– Коли востаннє ти була вдома у батьків?

– Вже скоро рік у січні, як я була у батьків. Гостювала на Різдвяні свята. Дуже сумую за ріднею… Розумію, що ніби втрачаю щось важливе, я ж так далеко.

Ірина МИХАЛКІВ-ВИННИК

Читайте також: “Дівчині з Коломиї у великому світі пробиватися важко”, — Вікторія Ватутіна

Читайте також: “Треба хоча б лежати у напрямку мрії”, — Олексій Сафін