Додому Авторські колонки Мало придумати — треба ще й говорити

Мало придумати — треба ще й говорити

0
Поділитися
Микола Савчук

На перший погляд, наша мова завмерла у своєму розвитку. Всі оці “тушки”, “вати”, “кнопкодави”, “розводи”, “ніштяки”, різні сленги, в т. ч. й в АТО, всі оці “Маші”, “Паші”, “Павлуші”, “Дєніси” і т. д. не мають жодного відношення до української мови.

Не кажемо вже про те, що в своєму спілкуванні українці майже не вживають народні приказки і прислів’я, цитати відомих українських діячів і поетів, нехтують наголоси і вимову.

Don Yapon

Водночас малопоміченими залишаються нові терміни й поняття. Такі, як скажімо пропагує Словотвір (http://slovotvir.org.ua/popular). На цьому сайті є такі розділи: Каталог слів; Потребують уваги; Популярні слова; Останні слова. Обслуга сайту вдалася до цікавого експерименту: беруться найновіші слова, а це переважно анґломовні чи російськомовні терміни з комп’ютерної чи інших галузей, і пропонують інтернет-користувачам придумати український відповідник.

Наприклад лайк – вподобайка; дедлайн – реченець, кавер – переспів, пазли – складанка, собачка (знак) – равлик, планшет – гортачик, аватар – мармизка, принтер – друкач та ін. Люди подають різні відповідники, потім голосують і обирають той, який набрав найбільше балів. Поміж тих неологізмів бувають доволі вдалі, які заслуговують на широке вживання в мовленні українців. Однак з просуванням таких слів у нас, ясна річ, великі проблеми.

Укладачі українських словників ніяк не можуть встигнути за життєвим темпом. Про наші словники – окрема розмова. Оскільки їх складають переважно особи не дуже близькі до українського духу, української історії та української мови, то вони навіть не знають про багато слів з української історії та української християнської термінології. Ба навіть і комп’ютерні новації для них не цілком відомі. Вирізняються хіба словникові проекти львів’янина Тарас Берези, зокрема “Мова – не калька: словник української мови” / Укладачі Т. Береза, І. Зубрицька, Ю. Зелений. (Львів: Апріорі, 2015. – 664 с.), “Гарна мова – одним словом: словник вишуканої української мови” / Упор. Т. Береза. (Львів: Апріорі, 2015. – 420 с.)

Є навіть жартівливі відповідники, наприклад, за WF (вай фай) кажуть Вуйко Федір.

Різні народи по-різному підходять до нових слів, які приходять з найрозвинутіших країн. Одні їх намагаються передати так, як є чужій мові, інші – трохи обтісують по-своєму, а деякі видумують абсолютно нові рідномовні відповідники. Взяти хоча б загальнознане, світове слово “комп’ютер”, яке українці, росіяни, білоруси, поляки, болгари вимовляють на анґлійський манер, а ось серби й боснійці кажуть “рачунар”, хорвати – “рачунало”, словенці – “рачуналнік”, чехи і словаки – “почітач”, а іспанці – “орденадор”. Однак, скільки б українці не нахапали до свого мовного коша чужих слів –їх і надалі вважають найбільшими націоналістами.

У сучасну українську мову слова влазять через вікна й двері телебачення та інтернету, де переважає російськомовна людність. Таке слово відразу ж підхоплюють засоби масової інформації, і заки українці спохопляться, почухаються, то вже чуже слово цілком залазить в українську голову, а звідти – на український язик. Впровадити якесь нове і наше слово в українське мовлення – це щось неймовірне. Зрештою, хто нам забороняє це робити?

Микола САВЧУК