Косівська райрада виділила кошти на дорогу до подвір’я Героя України, сотника УПА Мирослава Симчича

Минулого тижня відбулось третє пленарне засідання першої сесії Косівської районної ради, одним з головних питань порядку денного якого став розгляд питання про внесення змін до районного бюджету на 2015 рік.

На засіданні було запропоновано виділити 50 тис. грн. на ремонт дороги на вулиці Кривоноса в с. Вижній Березів.

Таку пропозицію депутати підтримали одноголосно, тим самим зробили маленький подарунок легендарному Мирославу Симчичу, який родом з Вижнього Березова й якому в січні виповниться 93 роки.

738247_389883114432935_1180183281_oДовідка: Мирослав Симчич (“Кривоніс”) – легендарний сотник Української Повстанської Армії. 32 роки, 6 місяців, 3 дні був ув’язненим, але не скорився тоталітарній машині.

У 20 років Мирослав Симчич, якому споруджено прижиттєвий пам’ятник у Коломиї, вже вишколював новостворену березівську сотню та розганяв місцеві винищувальні загони, у 22 провів свій найуспішніший бій під Космачем.

У 1949 році Симчича засуджено на 25 років позбавлення волі за участь в УПА. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з кримінальниками. Згодом повторно дістав ще 25 років “за участь у націоналістичному угрупуванні”. 1956 року Комісія Верховної Ради СССР скоротила термін покарання до 10 років. У 1963 році Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 р. знову заарештували “за нововиявленими обставинами”. Після тривалого слідства, більшість часу якого Мирослав Симчич перебував у одиночній камері, навіть “справедливе” совєцьке правосуддя не змогло довести жодних “нововиявлених злочинів”. Щоб не звільняти запеклого ворога совєцької влади, у грудні 1969 року Президія Верховної Ради СССР скасувала постанову від 1956 року Верховний Суд СССР рішенням від 20 січня 1970 р. направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 року (кінець терміну – 30 січня 1982 р.). В 1976 році Мирослав Симчич звертався до Комісії з прав людини ООН.

70a4d4b-114 липня 1978 року адміністрація табору викликала Симчича за його заявою про те, що на кінець 1977 рку він уже відсидів 25 років. Спостережна комісія відмовилася подати його справу на подальший розгляд, бо “в’язень Мирослав Симчич не став на шлях виправлення” (тобто відмовився засудити свою участь в УПА та співпрацювати з КГБ). У 1979 році Мирослав Симчич подав заяву МВС і КГБ, аби його або перевели назад до 35-го табору для політичних в’язнів (Пермська область Росії), або в Запорізьку область (його сім’я жила в Запоріжжі). На вимоги писати листи російською мовою Мирослав Симчич відповідав, що не писав і не буде писати російською. Після тригодинної розмови з Мирославом Симчичем працівник Пермського УВТУ полковник Карпов сказав йому: “Я бачу, вас не перевиховали за 27 років, а я тим паче не берусь. Залишайтеся зі своїми переконаннями”.

У 1982 році Мирослава Симчича, не випускаючи на волю, суд визнав особливо небезпечним рецидивістом і засудив за ст. 187-І КК УССР на 2, 5 р. таборів “за наклепи на радянський державний і суспільний лад”.

Легендарний сотенний був звільнений у 1985 році. Ще рік після звільнення перебував під наглядом. Навіть після проголошення незалежности України міліція Запоріжжя “за звичкою” приходила перевіряти “особливо небезпечного злочинця”.

Джерело: firtka.if.ua