Коломиянин підкорив найвищу вершину Західної Європи – Монблан. Як йому це вдалося

Кожне сходження – це боротьба, проте не з горою, а з самим собою.

Одна з найвідоміших, одна з найбільш відвідуваних, проте її шпилю висотою 4808,7 м досягають далеко не всі.

Наш герой Роман Беркещук – молодий альпініст, представник ГО “Білий Камінь”, один з тих, кому вдалося побувати на найзнаменитішій вершині Французьких Альп – горі Монблан, з якої відкривається неймовірний вигляд на засніжені висоти цього гірського масиву.

Сам славнозвісний кряж знаходиться на перетині двох країн – Франції та Італії, між якими досі тривають суперечки за право називати Монблан своїм.

На перший погляд Роман – звичайний хлопець: молодий, худорлявий, світловолосий, одразу й не скажеш, що займається альпінізмом, ба навіть, що на його рахунку вже не одна вершина.

“Любов до гір виникла ще з ранніх років. Першою вершиною була Говерла, десь у років 12. Пізніше з 15-ти почались літні походи Карпатами, потім були зимові, кількаденні, з часом і цього почало не вистачати… Почалися подорожі Кавказом: з вершинами Казбек висотою 5033 м, згодом Ельбрус – 5642 м”, – розповідає Роман.

 

Підготовка до подорожі Альпами

“Щоб подорожувати горами, потрібно бути фізично готовим. Близько півроку я покращував свою фізичну форму. Сюди входили: заняття в залі, скелелазіння, на жаль, дуже бракує спортивного скелелазного стенду в місті, люди займаються на мості в Королівці або їздять на окремі тренування на скелю “Білий Камінь” в Яремче. Лазіння дуже важливе у підготовці до сходження…”.

 

Спорядження

“Найголовніше – потрібно мати хороше відповідне взуття, спеціальні альпіністські боти, які відповідають тамтешнім кліматичним умовам, до яких чіпляються універсальні альпіністські кріплення, так звані “кішки”, призначені забезпечити максимальну стійкість і зчеплення в умовах крутого сніжного схилу чи льоду, системи, та обов’язково – каску.

До комплекту рюкзака входили:

Намет, спальний мішок, система для приготування води, їжа, теплий одяг, штормовий одяг, “кішки”, каска, льодоруб, система, мотузки, карабіни тощо”.

“Наша група складалась із 12 осіб. Це жителі різних міст України – Києва, Дніпра та інших. Одна дівчина була з Фінляндії, така-от інтернаціональна компанія”, – посміхається хлопець.

Наші мандрівники ходили в зв’язках по четверо. В горах надважливим є відповідальність одне за одного, адже коли ви йдете у зв’язці, ваше життя, так, як і життя людей поруч, є взаємозалежними одне від одного. В групі також окремою була зв’язка спортсменів, на яких лежало ще більше додаткових завдань, до цієї четвірки належав і Роман.

 

Акліматизація – важливий чинник, від якого залежить вдале досягнення вершини

Приїхавши до французького містечка Шамоні (до слова, місця, де виник альпінізм), наші герої два тижні звикали до умов місцевого клімату. Це тренувальні підйоми на певну висоту та спуски. Перші дві вершини були по 3 500 м, потім Монблан дю Такуль – 4200 м, ну і сам Монблан. Харчувались субліматами, сухофруктами, іншими продуктами, розтоплюючи сніг, добували воду, заварювали чай, – продовжує розповідь молодий альпініст.

 

Штурм вершини

“Варто відзначити дуже розвинену інфраструктурну гілку при підйомі на Монблан: є канатні дороги, гірські трамвайчики, що піднімають вас на досить хорошу висоту. Та саме в час, коли ми здійснювали сходження, вся техніка була зупинена через ремонтні роботи, і нам довелося всі речі нести з собою та долати всю відстань пішки. Також на саму гору існує декілька маршрутів з різними категоріями складності. Ми піднімались найпопулярнішим 2А з французької долини Шамоні. Також є складніші – 4А та інші.

Базовий табір розклали на висоті 3600 метрів. Поблизу притулку “Тетрус”. Це максимальна висота, на якій дозволено розкладати намети.

День відпочинку. І вже наступного – підйом на верхівку Монблану. Сам штурм вершини зайняв 15 годин.

Від надлишку емоцій повне розуміння, що ти щойно здійснив сходження на величну вершину, часто приходить вже опісля…

Найскладніша та найнебезпечніша ділянка маршруту – Гранд Кулуар, або Кулуар смерті, як його ще називають альпіністи. Це скельний гребінь, з якого часто з швидкістю сиплеться каміння, сніг, сходять лавини.

Вже під кінець нашої розмови Роман зізнається, що при самому спуску з вершини сходили лавини, і їм доводилось встигати “пробігати” між ними…

Та це ніяк, на щастя, не зіпсувало вражень від походу.

Проте потрібно не забувати про погодну мінливість у горах, бути готовим до надзвичайних обставин і зважено оцінювати свої сили.

Дуже важливим є оформлення спеціальної альпіністської страхівки в разі непередбачуваної ситуації, щоб рятувальники гелікоптером могли надати допомогу. Вартість такої – 50 доларів.

 

Плани на майбутнє та побажання

Роман розповів, що вже давно мріє про похід на гору Маттерхорн (4 478 м), що в Швейцарських Альпах, з ще складнішим маршрутом. А всім читачам і охочим одного разу піднятись на котрусь із вершин побажав: “Перше: вірте в себе. Якщо вірите – все вийде. Друге: хочеться завершити словами з пісні (посміхається): “Хіба хтось казав, що буде легко?..”.

Віталій БИРЧАК

Фото з архіву Романа

Читайте також: Це вам не Драгобрат. Сноубордист з Коломиї вже 5 років підкорює найвідоміші схили Америки і не тільки