Додому Новини Коломиї — 775 Коломийці їздили потягом швидше за харків’ян та киян

Коломийці їздили потягом швидше за харків’ян та киян

0
Поділитися

Залізниця святкує 150-річчя від часу свого створення

Коломийська залізниця перейшла такі періоди: австрійський, цісарський тривав найдовше – 52 роки, радянський – 49 років, польський – 20 років, німецький – 3 роки; український вже розпочинає 27-й рік.

1860-і рр. були знаковими для Галичини і зокрема для Коломиї. Австро-угорська імперія, незважаючи на війни і кризу, робила поступ в усіх царинах життя. На відміну від імперій східного типу, цісарська дбала не лише про столицю й найбільші міста, але й про провінцію. Тому в Галичині в цей період почався промисловий бум. Можна перерахувати наші коломийські здобутки 1860-х, але найбільшим з них стало відкриття залізничного сполучення. Для цього створили Товариство Львівсько-Чернівецької залізниці. Всіма роботами керував відомий анґлійський підприємець Томас Брессей, який до того споруджував залізниці по всьому світі, пише “Дзеркало Коломиї”.

Don Yapon

У серпні 1866-го в Коломиї відбулася випробувальна їзда паротяга, а 1 вересня – офіційне відкриття залізниці Львів – Чернівці через Коломию. Тепер важко уявити як сприймали незвичайну залізну машину наші предки, які до того знали тільки коней. Ще цікавіший факт: коломийці побачили потяг і сіли до вагонів на 3 роки швидше від харків’ян і на 4 – від киян…

Отже, 150 років тому ми перегорнули свою залізничну європейську сторінку. Відтоді з Коломиї можна було дістатися до Кракова чи Львова, а звідти – до самого Відня. Тепер місцеві мешканці могли швидше розвивати бізнес, їхати на навчання до Європи.

У 1886 р. австрійська фірма збудувала залізничну дорогу Коломия – Слобода Рунґурська, якою ходив локальний потяг, або т. зв. льокалька. Того самого року для цього поклали міст на р. Пруті. 24 серпня 1886 р. з Коломиї відправився робочий потяг, а 1 вересня того самого року – і пасажирський. Звичайно, цю колію проклали на замовлення багатих підприємців, які володіли нафтовими промислами в Слободі Рунґурській та підприємствами у Печеніжині й Сопові. Самі коломийці були обурені «льокалькою», яка забруднювала місто та створювала постійну небезпеку.

У 1886 р. водночас відкрили залізничну вітку до с. Княждвір/Шепарівці. Вона відгалужувалася від маршруту Коломия – Слобода Рунґурська приблизно на місці теперішнього кільця, на вул. Карпатській у бік Шепарівців. Там багаті коломийські євреї також мали свої фабрики, а відповідно потребу привозити сировину та відвозити продукцію.

ВОК3

П1

У 1899 р. відкрили залізничну вітку Делятин – Коломия – Стефанешти (тепер с. Степанівка Заставнівського р-ну Чернівецької обл.), яка зв’язала Закарпаття й Буковину.

Для обслуговування потягів у кін. ХІХ ст. створили паровозні майстерні. Безперечно, нова галузь потребувала кваліфікованих працівників. Такими в той період були насамперед австрійці, чехи, а згодом поляки, євреї і українці. З перших відомих нам місцевих залізничників-українців назвемо Івана Юрчишина, який приїхав до Коломиї зі Львова, Володимира Кушніра та довголітнього і заслуженого залізничника Володимира Кобринського, який зробив велику послугу наступним поколінням, заснувавши Музей Гуцульщини. А першим відомим нам начальником станції Коломия був Ф. Льонхамп де Берс.

У період ЗУНР українці перебрали владу, а начальником станції Коломия призначили Володимира Кобринського. Це був перший українець – начальник залізничної станції м. Коломиї, і перших вісім днів у листопаді 1918-го він майже не спав, налагоджуючи роботу. Завдяки йому залізнична служба працювала злагоджено та забезпечувала безперебійну роботу у ті складні часи.

Після воєнної поразки 1919 р. почався міжвоєнний період або друга Польща. Нова влада отримала у спадок від австрійської добротний залізничний парк та мережу колій. У 1925 р. на державній колії в Коломиї працювало приблизно 190 осіб, на 90% це були поляки. Українцям також пропонували роботу, але крім належної кваліфікації вимагали переписатися на поляків або ж перейти з греко-католиків на римо-католики. Начальником станції тоді був Максиміліян Геллер. З Коломиї до Львова щоденно курсувало 6 рейсів. Ходили потяги на Заліщики, Делятин, Чернівці, і, звичайно ж, їздила «льокалька» на Слободу Рунґурську.

Цікавим явищем того часу став експрес-потяг «Люкс-торпеда», який 1939 р. їздив за маршрутом Львів – Коломия через Ходорів. Відстань 195 км він долав за не цілих 2, 5 години. Правда, в радянські часи про це воліли не згадувати, і аж тепер українські краєзнавці, завдяки польським, нагадали цей цікавий факт.

ВОК2

У 1939 р. до Галичини прийшли більшовики і відразу ж перевели залізничну галузь на напіввійськову, наповнивши її військовими, енкаведистами, партійними функціонерами, запровадивши російську мову як офіційну мову залізниці. Почалися арешти польських, а потім українських залізничників, яких звинувачували в націоналізмі та антирадянській агітації.

За неповними підрахунками упродовж 1939 – 1953 рр. було заарештовано та засуджено до різних термінів і до розстрілу приблизно 40 залізничників Коломийщини. Натомість їхні місця займали прислані з території СРСР російськомовні робітники і керівники. Аж згодом місцеві залізничники почали отримувати керівні посади, зокрема в період т. зв. хрущовської відлиги та горбачовської Перебудови.

Більшовицькій владі, яка прийшла в Галичину, дістався добротний парк залізничних машин європейського виробництва та густа мережа колії. Радянські залізничники відразу перейшли з європейської колії (1435 мм) на російську (1524 мм). Була створена Львівська залізниця, яка підлягала Міністерству шляхів сполучень СРСР.

Якщо за цісаря потягом з Коломиї можна було дістатися до Відня, за Польщі – до Варшави, то тепер західний вектор змінили на східний – Москва. Власне в радянський період з нашого міста вирушали ешелони з нещасними українськими людьми, яких вивозили до тюрем і концтаборів та на примусові роботи до Сибіру.

Згодом радянськими коліями пішли потяги радянського виробництва, нові моделі паротягів, тепловозів, дизель-поїздів, електровозів.

На потребу вугільної промисловості у 1949 р. проклали залізничну верету від Сопова до Ковалівки, звідки вивозили вугілля. Рік 1967-й став також знаковим для залізничної історії Коломиї, адже тоді розібрали вітку Сопів – Ковалівка, зруйнували добротний столітній залізничний міст на Пруті та розібрали «льокальку». Відтепер середмістям уже не чмихав і не свистав потяг та не тряс давніми будинками.

На коломийській залізниці (станція, вокзал, локомотивне і вагонне депо, 13 дистанція колії) працювало багато кваліфікованих робітників, талановитих спеціалістів, роботящих людей різних національностей. Багато з них відзначили високими державними нагородами. Юнаки й дівчата з Коломийщини здобували професійну залізничну освіту в Чернівецькому технікумі залізничного транспорту та в Дніпропетровському інституті залізничного транспорту.

У 1980-і, коли в СРСР встановилася соціальна стабільність, коломийська колія перетворилася на потужний залізничний осередок. Звідси курсували приміські електрички за давніми цісарськими маршрутами «Коломия – Заліщики», «Коломия – Івано-Франківськ», «Коломия – Чернівці», «Коломия – Рахів», а через коломийський вокзал щоденно проходили потяги за маршрутами «Івано-Франківськ – Одеса», «Івано-Франківськ – Москва», «Чернівці – Брест», «Чернівці – Львів», «Берлін – Софія». Біля квиткових кас завжди стояли черги пасажирів. Тепер уже місцевих корінних мешканців не вивозили з коломийського вокзалу на Сибір, тепер звідси вони їздили на заробітки, торгувати яблуками, за крамом чи на екскурсії. У 1986 р. на Львівській залізниці відкрили потяг за маршрутом «Чернівці – Перемишль», який їздив через Коломию. Це був перший закордонний доступний пасажирським масам потяг у період СРСР! Історичний маршрут! Наші жінки й чоловіки з Коломиї та околиць возили цим потягом до Польщі продавати свій крам. Цей рейс існував понад 15 років.

Знаковим для станції Коломия став 2000-й рік. Тоді в Коломиї відбувався Х Міжнародний Гуцульський фестиваль, до якого відновили місто. Залізничники ж до ювілею капітально відреставрували вокзал. Сюди приїхали керівники держави і залізниці. Високих гостей урочисто зустрічав оновлений вокзал та коломийські громадяни.

У Добу незалежності створено Укрзалізницю, яку свого часу очолювали два вихідці з Коломийщини: Борис Остап’юк з c. Слободи та Михайло Костюк з с. Кобильця.

Першим начальником станції Коломия в Добу незалежності був уродженець с. Скопівки Коломийського р-ну Михайло Телюк (1987 – 1993), від 2014 р. її очолює Віктор Цикало. Першим начальником вокзалу у період Незалежності був уродженець с. Черемхова Микола Міляр (грудень 1985 – 2004), від 28 травня 2014 р. його очолює Ольга Петрів. Начальник локомотивного депо – Владислав Матейчук, начальник вагонного депо Роман Гуцуляк, начальник 13 дистанції колії – Андрій Ільків. Сучасні коломийські залізничники продовжують справу своїх попередників та готуються до півторастолітнього ювілею. Побачить світ і книжка про залізничну коломийську славу.

Автор: Микола САВЧУК

 

До теми.
Рівно півтора століття минуло, відколи віддалену провінцію Австро-Угорської імперії місто Коломию залізною колією прив’язано до Європи. 1-го вересня 1866 року на новозбудованій «стації колійовій» зупинився пасажирський паротяг, – він прямував зі Львова до Чернівців. Сьогодні коломийський вокзал належить до Івано-Франківської дирекції залізниць, яка охоплює, власне, Івано-Франківську область, Чернівецьку, частину Тернопільської та Закарпатської областей.

Начальником вокзалу працює молода приваблива жінка Ольга Петрів. Ми її попросили сказати декілька слів про сучасне Коломийської залізниці.

Начальниця вокзалу в Коломиї Ольга Петрів
Начальниця вокзалу в Коломиї Ольга Петрів

Залізничний вокзал не треба плутати з залізничною станцією. Вокзал, – це сама його споруда і територія довкола, тоді, як станція займається усім, що стосується поїздів, їхнього формування і відправлення. Працівники вокзалу, – а їх налічується до 40 осіб – відповідають за обслуговування пасажирів. Сюди входить передусім продаж квитків та надання різних послуг для пасажирів.

–          Фінансування наше дуже кепське, – визнає пані Ольга. – Намагаємося зберегти вокзал у такому стані, якого він набув після реставрації. Самі бачите, що виглядає він цілком пристойно. Для транзитних пасажирів є відпочинкові кімнати, включаючи один двомісний номер-люкс. Як тільки покращиться фінансування, плануємо модернізувати відпочинкові кімнати, а також облаштувати підвищений комфорт в одному з залів очікування. Доходи у нас малі, особливо після розпорядження Укрзалізниці про заборону здачі в оренду вокзальних приміщень. Кількість працівників скорочується природним шляхом – виходом на пенсію. Нових не приймаємо вже років десять. Усі відмінно справляються зі своїми обов’язками, тому скарг від пасажирів фактично нема. Вокзал відповідає сучасним вимогам, не соромно перед гостями. Сподіваємося, не зважаючи на певні труднощі, «тримати марку» Коломийського вокзалу, адже він має давню і славну історію.

Спілкувався Андрій МАЛАЩУК