Ферма на місці чагарників. “Розвалювався радгосп, люди все порозтягували, лишилася ця стайня і я її купив”

– Розвалювався радгосп. Люди все порозтягували. Лишилася ця стайня. Я її купив…

Так розпочинав свою теперішню господарку у Жукотині фермер, він же депутат районної ради Олег Козоріз. Нині його господарство – це декілька великих відреставрованих приміщень, біля 300 породистих свиней та 200 гектарів орної землі.

Олег поводив нас по охайних стайнях, де свині чітко розподілені за породами, віком, статтю. Є відділення для породіль, для новонароджених. Дорослі свині вражають око своїми розмірами, деякі заважують півтонни й більше. За ними ведеться цілодобовий відеонагляд.

У приміщенні не перестає лунати легка музика. Це для отих плеканих годованців, чи для персоналу? – цікавимося в хазяїна. Для годованців, але “персоналові” також не шкодить, – посміхається чоловік. (Увесь “персонал” – це сам хазяїн, його середульший брат Степан і чоловік, який допомагає).

Що ж було перед тим? А перед тим, як зареєструватися фермером, Олег заробляв своєму сімейству на хліб насущний підприємницькою діяльністю. Рубав дерева, обробляв їх на пилорамі, продавав. Потім купив розвалену ферму, взяв в оренду людські присадибні ділянки. Довелося добряче попітніти коло того.

“Тут росли страшні борщівники, – розповідає. – Ми з братами рубали чагарники, корчі, засіювали площі пшеницею, ячменем, соєю. Докупили ще приміщення, придбали новенький трактор “Білорусь”. Працює, як звір. Я зареєструвався фермером. Стартував з п’ятьох свиноматок. Жодного досвіду не мав, всю необхідну для ведення фермерської діяльності інформацію зчитував з інтернету…”

Революція Гідності дещо змінила спосіб життя молодого чоловіка. Безпосередньої участі в протистояннях з силовиками не брав, однак допомагав провіантом, довозив протестувальникам різні необхідні речі. Війна на Донбасі ще більше змінила спосіб життя.

“Добровільно прийшов у військкомат і попросився в діючі частини. Спочатку не брали, потім таки мобілізували, і я після відповідної підготовки потрапив у розвідроту 14-ї бригади”.

Ферму залишив на брата Степана. Десять місяців ризикував життям, хоч, як сам каже, під кулі не кидався…

Після дембеля засукав рукави й узявся за розпочату до війни роботу. Й одразу відзначив, що працювати стало спокійніше, аніж до Майдану. Вже нема тих безкінечних перевірок, не треба давати ніяким службам хабарі. Дивуюся, каже, що дотепер мене ніхто з контролюючих органів не відвідав. Набагато легше стало достукуватися до районного керівництва.

Олегова ферма відзначається чистотою, стіни й підлога утеплені. В стійлах спочивають доглянуті товсті й ліниві льохи, попит на яких перевищує фермерські спроможності.

Але “все так не буде”, – ділиться планами хазяїн і показує на величезний бетонний каркас, що займає територію поряд. Тут буде корівник…

–  Життям я задоволений, можете так і написати. Маю жінку, трьох діток. Взагалі, по житті я оптиміст. Хочу якийсь слід по собі залишити. Мій командир у війську казав так: “Усі ми помрем, але важливо – як ми помрем”.

Андрій МАЛАЩУК

Фото: Андрій КАНЯ