Боєць “Сивий”: “Двічі мене виводили на розстріл…”

Головний сержант батареї гаубичного дивізіону 10-тої гірсько-піхотної бригади Іван на псевдо «Сивий» тісно пов’язав себе з армією. Упевнений, що незабаром знову надійде команда відправитися в зону бойових дій. Там він свого часу уже повоював, побував у полоні, вороги його добре знають, тому просить своє прізвище наразі не оприлюднювати.

Повернувся з «нульовки» здоровим і неушкодженим, єдине, що не може позбутися набутої там звички – постійно дивиться під ноги. Донбаська земля нашпигована мінами, фугасами, розтяжками. Один нерозважний крок – і ти повернешся додому або калікою, або небіжчиком.

–     Я сам родом з Вовчківців, що на Снятинщині. У листопаді 2013-ого відправився з групою земляків на Майдан до Києва. Записався до 32-ої сотні Самооборони. 19 лютого, коли розгорнулися криваві сутички з «Беркутом» на вулиці Інститутській, у мене під ногами вибухнула шумова граната. З вух бризнула кров і я майже повністю оглух. Трохи полежав у імпровізованому шпиталі на Золотих Воротах. Відтак мене відправили до Словаччини на лікування. За три тижні медики слух мені повернули, і я відправився до Києва…

А на Сході розпочалися бойові дії. Агресори захопили Крим, почалося відторгнення від України Донбасу. Іван бачив себе лише там – серед захисників цінностей Майдану. Шукав шляхів відправки на Схід. І знайшов: знайомі «афганці» дали адресу й контактні телефони добровольчого спецпідрозділу МВС «Шахтар» (в офіційних документах «Шахтарськ») у Дніпропетровську. Після бойової підготовки батальйон рушив на територію війни. Перше бойове хрещення «Сивий» отримав при зачистці Докучаївська на Донеччині. Тоді батальйон зазнав перших втрат. Коли бійці зачистили всі підвали й можливі сховки бандитів, рушили на зачистку Мар’їнки. При виконанні розвідувальної операції «Сивий» ще з одним бійцем потрапив у полон.

–     Повезли у Донецьк і запроторили в підвал колишнього СБУ. Там тримали й полонених з інших підрозділів. Але до нас з товаришем ставлення бойовиків було особливо «прихильним», бо ж ми добровольці. Знущалися наполегливо фізично й психологічно. Не вдаватимуся в деталі («Сивий» на хвилю відвертає вбік голову). Двічі нас та інших полонених добровольців виводили на розстріл. Дехто з хлопців ламався і погоджувався говорити на відеокамеру усе, що їм надиктували. Я їх не засуджую, бо далеко не кожен може витримати тиск. Сам якось витримав і не наговорив нічого дурного й зайвого. Після двох тижнів знущань нас, п’ятнадцятьох відібраних, завантажили в бус, перед тим зв’язавши назад руки й натягнувши на голови капронові кульки, і повезли, за чутками, у напрямку Волновахи…

По дорозі на Волноваху усі полонені пережили тріумф другого народження. Їхній автобус з двома автівками супроводу випадково нарвався на групу розвідників батальйону «Донбас». Силова й позиційна перевага була явно на боці розвідгрупи. Після короткої перестрілки сепари на своїх автівках натисли на газ і дременули геть. (Емоції, які в той момент пережили полонені, разом з подробицями сутички й звільнення залишаємо для розповідей «Сивого» двом своїм онукам).

І повернувся боєць до рідного батальйону, що стояв під Маріуполем. Розслаблятися не було ні охоти, ні часу.

–     Кинули наше з’єднання на штурм Іловайська. А над містом уже почало змикатися вороже кільце. Залишалося домовлятися з бойовиками про відступ. Ті пообіцяли випустити українські підрозділи «зеленим коридором». Про підступний обман москалів і м’ясорубку, яку вони запустили в дію у «зеленому коридорі», ви, мабуть, знаєте, про це говорили й показували по телевізору. Багато патріотів-добровольців там полягло при відході. («Сивий» удруге під час нашої бесіди відвертає вбік голову). Але наш батальйон ще залишався під Іловайськом. Дізнавшись про трагедію, ми розділилися на малі групи по 7 – 8 бійців і почали самостійно відступ різними маршрутами, орієнтуючись по карті. Пересувалися вночі, вдень ховалися в лісопосадках. Зі мною ще був земляк з Печеніжина Богдан Мотрук «Чечен». Де він зараз – не знаю…

Група бійців з «Сивим» успішно дісталася до Маріуполя. Потім у батальйоні «Шахтарськ» почалися внутрішні конфлікти, його розформували. Іван поїхав до Києва і там вступив до лав ГО «Чорна сотня». Бійці сотні повернулися в зону АТО, перевіряли блок-пости під Станицею Луганською, відловлювали контрабандистів, наражаючись на постійні збройні сутички з обох сторін. Тут уже воювали не лише з відвертими ворогами, а й з нечистоплотними своїми, котрі наживалися на війні. Ворог має різні обличчя, часом до болю знайомі й рідні…

Війна війною, звитяга звитягою, але на цій війні й у цих звитягах треба себе якось узаконити, інакше напівпартизаном залишишся і навіть не факт, що потрапиш колись у реєстр захисників Вітчизни. «Сивий», перебувши майже півтора року в зоні бойових зіткнень, де з усіх п’яти людських відчуттів два – слух і зір – постійно напружені, повернувся додому. Два місяці звикав до безпечних просторів і до незамінованої під ногами території. А потім, усвідомивши, що до мирного життя йому звикати доведеться важче, аніж колись до воєнного, підписав контракт з 10-тою бригадою. І тепер почуває себе майже комфортно, передусім – психологічно. Готовий хоч завтра у бій.

АВТОР: Андрій МАЛАЩУК